Загальна кількість переглядів!

суботу, 10 квітня 2021 р.

10 (або 22) квітня 1890р. у Тирасполі народився Юрій Отмарштейн - полковник Армії УНР, співорганізатор УВО.

Юрій (Георгій) Васильович Отмарштайн походив із давнього аристократичного шведського роду, який оселився в Україні після знаменитого походу короля Карла XII проти московського царя Петра І. Мати його була грекинею. Юрій з’явився на світ рівно 130 років тому, 22 квітня 1890-го, у повітовому місті Тирасполь Херсонської губернії (нині – Республіка Молдова). 

За іншою версією, сталося це на станції Роздільна Тираспольського повіту, яка тепер розташована в Одеській області України.
Подібно до свого батька, Юрій змалку обрав кар’єру військового. Як і майбутній гетьман України Павло Скоропадський, закінчив елітний Пажеський корпус у Санкт-Петербурзі, звідки пішов служити корнетом у 8-й гусарський Лубенський полк, розквартирований у Кишиневі. 1913 року Юрій вступив до Миколаївської академії Генерального штабу. Однак уже наступного року спалахнула Перша світова війна, і молодий офіцер разом зі своїм полком відправився на фронт.

Воював Юрій Отмарштайн надзвичайно хоробро, за що був удостоєний багатьох нагород – зокрема, ордена Святої Анни 4-го, 3-го і 2-го ступеня і Святого Володимира 4-го ступеня з мечами й бантом. За неповні три роки пройшов шлях від поручика до капітана, старшого ад’ютанта штабу Кавказького кінного корпусу. Закінчив прискорений курс Миколаївської академії Генерального штабу.

1917 року почалася революція. Російська армія стрімко деградувала й розвалювалася. Юрій Отмарштайн вирішив пов’язати свою долю з Армією Української Народної Республіки. Цей вибір визначив усе його подальше життя. Дворянин, аристократ іноземного походження, він віддав усі сили на захист молодої української державності, тоді як чимало його колег підтримали або білих, або червоних, або просто намагалися сховатися чи втекти за кордон.

До загального списку старшин українського Генштабу Отмарштайн подав, зокрема, такі відомості про себе: “Уродженець України, розмовляю українською мовою, володію також французькою, німецькою”.

Український період служби для Отмарштайна почався у лавах Лубенського Сердюцького кінно-козачого полку. Разом зі своїми підлеглими він підтримав повстання на чолі з Директорією проти Гетьмана Скоропадського. Після перемоги повстання й взяття Києва очолив штаб Осадного корпусу військ Української Народної Республіки.

Навесні 1919 року керівництво УНР призначило Отмарштайна військовим аташе у Белграді – столиці Королівства сербів, хорватів і словенців (Югославії). Однак, не отримавши вірчих документів на підтвердження своїх дипломатичних повноважень, був змушений повернутися і стати на чолі штабу 2-ї дивізії корпусу січових стрільців. Із нею пройшов запеклі бої літа-осені 1919-го проти більшовицьких і білогвардійських військ.

Перебуваючи на службі під безпосереднім командуванням командира корпусу Євгена Коновальця, Отмарштайн став наближеною до нього людиною. Тому одним із першим він приєднався до організованої полковником Коновальцем 1920 року Української військової організації (УВО), осередком діяльності якої стала Східна Галичина. УВО провадила таємну роботу й на землях України, окупованих більшовиками. За цей напрямок відповідав Отмарштайн. Він керував розвідувальною, інформаційно-пропагандистською роботою та налагодженням сталих зв’язків із повстанськими групами на Наддніпрянщині. 

Останнім актом Української революції став Другий Зимовий похід Армії УНР – спроба підняти населення України на боротьбу проти радянського режиму. Командував військами в цій операції генерал-хорунжий Юрій Тютюнник, а начальником штабу став полковник Юрій Отмарштайн. Він розробляв план походу та вів детальний щоденник, який став основою звіту для Головного Отамана Симона Петлюри. Опублікований 1930 року на сторінках львівського часопису “Літопис Червоної Калини” й перевиданий з доповненням 2006 року київським “Військово-історичним альманахом” (зі вступним словом і примітками історика Михайла Ковальчука), звіт Отмарштайна став одним із головних джерел до історії Другого Зимового походу.

Попри загальну невдачу операції, Отмарштайн відзначав такі обнадійливі наслідки:

“Рейд цей наочно показав населенню великого району від кордону аж по Київ, що боротьба за волю нації не припиняється і що большевицька влада насправді не є такою могутньою, як це могло здаватися тим, хто находиться під червоним терором, і що для цієї боротьби потрібна лише міцна організованість самого населення. Рейд цей вніс дезорганізацію і до певної міри паніку серед багатьох червоноармійських частин: він до певної міри підірвав авторитет радянської влади в очах населення, вніс руйнацію в організацію вивозу продналогу з України до Росії”.

Однак звіт категорично не сподобався Юрію Тютюннику, який вважав себе єдиним керівником походу й фактично відмовився підпорядковуватися Петлюрі, як Головному Отаману військ УНР. У середовищі інтернованих українських військових почався розкол на прихильників Петлюри та прихильників Тютюнника. Отмарштайн, звиклий до суворої субординації, підтримав Петлюру. На тлі цих подій сталася трагедія – 2 травня 1922 року Юрій Отмарштайн був застрелений в польському таборі для інтернованих українських військових у селі Щипйорно під Калішем.
Цей злочин до наших днів залишається оповитим таємницею. Вбивцю не було знайдено. Основних версій щодо причетних є кілька: більшовицькі агенти, польські спецслужби або люди з оточення Юрія Тютюнника.

На жаль, в еміграції конфлікти серед українських політиків і військових загострювалися. Справа дійшла до того, що у вбивстві Отмарштайна публічно звинуватили одне одного два полковники – Роман Сушко (у 1944-му також убитий за загадкових обставин у Львові) та начальник контррозвідки уряду УНР Микола Чеботарів. Про цю трагедію кожен написав окрему книгу: Роман Сушко – “Хто вбив полковника Отмарштайна?”, а Микола Чеботарів – “Невдала регабілітація Сушка-убійника”. Та істину так і не встановили.

Юрія Отмарштайна, якому виповнилося лише 32 роки, поховали на міському цвинтарі польського міста Каліш. Роман Сушко згадував про свою обіцянку вдові покійного, Олені Дмитрівні Отмарштайн, за “першої нагоди перевезти Юрасеві кости з чужини на Рідну Землю”. Звісно, до розпаду Радянського Союзу такої можливості не існувало. Але не зроблено цього й нині.

Насамкінець зазначимо, що два молодших брати Юрія Отмарштайна також брали участь у боротьбі з більшовиками та віддали свої життя. Борис Отмарштайн (1893-1919) служив помічником командира 1-го Лубенського кінного полку Дієвої Армії УНР і застрелився, коли його підлеглі вирішили перейти на бік денікінців. Гліб Отмарштайн (1896-1918) у чині корнета служив у 1-му Кримськотатарському полку та загинув під Євпаторією, рятуючи від більшовицької навали Кримську Народну Республіку.

Джерело.https://uain.press/blogs/yurij-otmarshtajn-shvedsko-gretskyj-arystokrat-u-vijni-za-ukrayinu-1224401

Немає коментарів:

Дописати коментар