Оповідь про Ярослава Лесіва можна почати, не називаючи його «отцем», бо він ввійшов в історію, ще не маючи священичого сану. З молодих літ випускник Івано-Франківського фізкультурного технікуму провадив підпільну боротьбу за самостійність. «Він познайомився з моїм батьком, коли йому ще не було двадцяти, і Михайло Дяк побачив у Лесіву майбутнього борця за Україну та завербував його в організацію «Український національний фронт», яка, насамперед, ставила собі за мету незалежність держави будь-якими методами, в тому числі і через збройне повстання. Хоча в часи брежнєвського тоталітаризму це було неможливо, така могутня була імперська машина. За участь в Українському національному фронті Лесів отримав перших 6 років тюрми», - розповідає Олесь Дяк, голова Комітету увічнення пам’яті о. Ярослава Лесіва. Тоді ж арештували лідера УНФ Дмитра Квецка, самого Михайла Дяка та поета Зеновія Красівського.
Відбувши реченець, Ярослав Лесів вийшов на волю і ще активніше долучився до національно-визвольного руху. Йому забороняють вчителювати, отож чоловік береться за ремесло столяра. Водночас стає одним із перших членів Української Гельсінської спілки. Зі слів Олеся Дяка, Лесів не пробув на волі навіть півроку. Другого разу його «взяли» нібито за зберігання наркотиків. Цікаво, що у вироку було зазначено: «За зберігання наркотичних речовин без їхнього фізичного вживання». Справу вміло сфабрикували ограни КГБ.
«І тоді він народився як поет. Більшість зі своїх віршів Ярослав Лесів написав в одиночній камері, де відбував реченець. В тій камері цілодобово горіло світло. Йому зіпсували зір. Я його пам’ятаю у великих окулярах, він далі, ніж десять метрів, вже не бачив», - пригадує Олесь Дяк.
Ярослав Лесів ввійшов в історію радянських таборів як людина, яка тримала протестне голодування 192 дні. Як наголошує Олесь Дяк, причиною цієї акції було бажання Лесіва, аби фальшивий вирок замінили на справжній, де вказали би, що він заарештований за незгоду з тоталітарним режимом і участь у національно-визвольній боротьбі. Після такої політичного голодування в тюрмі Ярослав Лесів отримав 5 років таборів суворого режиму.
У тюрмах і таборах Лесів народився не лише як поет, але й як священик. Зі спогадів дружини, Орисі Лесів, ще під час першого арешту Ярославові у Володимирській в'язниці наснився сон. У горах, біля сільської церкви йому з неба впала ікона. З одного боку була зображена Богородиця з Ісусом на руках, а з іншого – було написано: «Не великими будьте, а святими». Ярослав Лесів ще тоді вирішив, що стане священиком.
Після виходу на волю він навчався в підпільній семінарії владики Павла Василика. Єпископ таємно рукоположив Лесіва на священика. Як згадує син, Тарас Лесів, батько почав відправляти вночі у своїй хаті, по могилах повстанців, січових стрільців, біля капличок, разом із вірними відвідував святі місця, організував хресний хід на Ясну Гору в с. Гошів. Він був першим, хто служив Літургії у ще незареєстрованій церкві святої Параскевії в Болехові. КГБ стежив за ним і знав кожен його крок.
У 1989 році група вірних на чолі з Ярославом Лесівим виїхала до Москви – домагатися легалізації Української Греко-Католицької Церкви. «Отець ініціює протест на Арбаті. Він переконав делегацію, що час заявити Європі і світу, що українська Церква живе і крокує до легалізації. З ним з Франківщини поїхало близько 30 мирян. Декого я знав – прості, несміливі люди. Та сила і потуга Лесіва перекрила їхні сумнів і боязливість. Протестували з допомогою голодівки, у руках – плакати. Усі події тоді фільмувалися, тому їх не могли затримати. Цей факт з життя о. Лесіва згодом вплинув на Леоніда Кравчука, коли голова Комітету легалізації УГКЦ приїжджав до першого Президента з вимогою повернути Церкві її майно», – розповідає Олесь Дяк.
Отець Ярослав Лесів мав вплив не лише на парафіян, але й відомих політиків і громадських діячів. Одним із його щирих побратимів був голова Львівської обласної ради В’ячеслав Чорновіл. Саме завдяки цій дружбі о. Лесів став співзасновником Української Гельсінської спілки. «Я був не раз свідком їхньої бесіди, - пригадує Олесь Дяк. – Мене вражало, наскільки такий сильний політик, як В’ячеслав Чорновіл, потребував зустрічі і спілкування з Лесівим – його позитивної енергетики. Чорновіл навіть пропонував отцю Ярославу зайняти посаду заступника голови обласної ради. Отець віджартовувався, що він навіть владикою не може бути, бо жонатий, а тим паче – вести політичну діяльність, бо вже посвятив себе Богові. Натомість В’ячеслав Чорновіл не раз мусів вислухати від священика серйозні зауваги щодо своєї політики. Отець Лесів мав вплив на нього своєю духовною міццю і незборимою думкою про незалежність. Ми їздили також в гості до Івана Геля. Товаришував о. Лесів і з Юрієм Шухевичем, головою Українського Конгресового Комітету Америки Юрієм Нестерчуком, політичним діячем з Чикаго Йосипом Бараником, художником Опанасом Заливахою (в творчості цього шевченківського лауреата є портрет о. Лесіва), духовно був близький до Євгена Сверстюка. Ці люди формували спільноту Ярослава Лесіва», - каже Олесь Дяк.
У фатальний день 9 жовтня 1991 року отець Ярослав Лесів повертався машиною з Києва, де він зустрічався з Леонідом Кравчуком. Зі слів Олеся Дяка, мова тоді йшла про пришвидшення процесу леґалізації УГКЦ та повернення церковних споруд громадам. У селі Павлівка на Івано-Франківщині за нез'ясованих обставин отець загинув у ДТП на 47-му році життя. Болехівська районна й Івано-Франківська обласна прокуратури справу швидко закрили. Рідні досі не вірять, що це був трагічний випадок.
«Мене обрали головою Комітету увічнення пам’яті о. Ярослава Лесіва, - каже Олесь Дяк. – В межах цього проекту в перші роки вийшла друком книжка його віршів «У небі пісня обірвалась». Це майже повне поетичне видання, передмову до якого написав Євген Сверстюк. Саме тоді він поставив о. Лесіва в один ряд з Маркіяном Шашкевичем як поетом і священиком».
«В морі неопублікованої поезії ми досі не помічали його скромної творчості, але, коли читаємо його збірку, віднайдемо не одну поетичну перлину», - пише Є.Сверстюк. Невдовзі Комітет зняв художньо-музичний фільм про отця Лесіва, який записали на Львівському ТБ. 50-хвилинна стрічка мала назву «Знову повертаюся додому».
Вірші о. Ярослава Лесіва просякнуті Україною, але без патріотичного пафосу:
Я родом із зелених гір,
Що Птоломей назвав Карпати.
Я з кременю, води і зір,
Приречений любити і страждати.
І щира дяка Богу за усе,
Що пережите із тобою.
Карпати – вічний наш Ковчег,
І Україна в муках родить Ноя.
А ось фрагмент вірша, присвяченого Ліні Костенко:
Не раз заплакав я над нею –
Над Чураївною твоєю,
І забувалось власне горе,
І думи рвалися, як море
Із зболених моїх грудей
Крізь заборони до людей.
І ще:
Осінь – це коли жовкне листя,
Золотіє душа
І дуже кусаються оси.
«Для мене це шедевр короткої лірики», - каже упорядник віршів Олесь Дяк.
Олесь Дяк врешті пригадує: «У 1976 році був похорон мого батька. Вони з о. Лесівим були не просто щирі друзі з юних літ, але й однодумці в боротьбі за незалежність. Прощатися з татом прийшли лише два побратими, інші сиділи по тюрмах. Був Михайло Горинь і о. Ярослав Лесів. Горинь сказав, що після похорону він напевно піде «попід руки» з кагебістами на нове відбування. То був дуже важкий час, але на похорон прийшло багато людей. Ярослав Лесів нічого не казав, але перед тим, як запечатали гріб, поклав батькові на груди кетяг калини, перев’язаний синьо-жовтою стрічкою, і я в ту мить почув зітхання тисячі людей».
Джерело.https://zbruc.eu/node/23068
Немає коментарів:
Дописати коментар