29 березня 1956р. померла Кисілевська Олена Львівна - громадсько - політична діячка, письменниця, літературознавець, журналістка, видавець, редактор, уродженка Монастирищини.

Олена Кисілевська з сином Володимиром та донькою Ганною.

*****

Перші реалістичні оповідання О. Кисілевської були опубліковані І. Франком у часописі «Літературно-науковий вісник». Письменниця записувала перлини української народної творчості: пісні, казки, оповідання, перекази та народні звичаї. У вересні 1925 р. заснувала щомісячний часопис «Жіноча доля». Була сенаторкою Польського сейму від УНДО. У 1948 р. вона переїхала до Канади й мешкала в м. Оттаві. Тут стала ініціаторкою заснування Світової федерації українських жіночих організацій (СФУЖО).

Джерело.https://teren.in.ua/2019/03/29/v-istoriyi-ternopilshhyny-3-12/

******

Олена Львівна Кисілевська – українська письменниця, журналістка, редактор і видавець, громадсько-політичний діячка.

Народилася 24 березня 1869 р. в с. Фільварки, нині с. Підгородне, що об’єднане з м. Монастирська, в сім’ї священика. Тут минули її дитячі роки. Після смерті батька у 1884 р. дівчина вступила на навчання у виділову школу в Станіславі (нині – Івано-Франківськ). Під час навчання прилучилася до жіночого руху в Галичині,вступивши у “Товариство руських жінок”, яке заснувала у 1884 р. Н. Кобринська.

Згодом стала діяльним членом і засновником перших жіночих товариств у Станіславі, Коломиї, активно працювала у Львівській жіночій громаді.

Під час Першої світової війни О. Кисілевська працювала в “Жіночому допомоговому комітеті для січових стрільців та інших вояків”. За самовіддану роботу в цій організації отримала від австрійського уряду високу нагороду – Срібний хрест.

Впродовж 1919 – 39 років О. Кисілевська жила і працювала в Коломиї. 1923 – 28 роки – референт Союзу Українок.; 1929 – 35 рр. – була обрана сенаторкою до польського парламенту від Українського національно-демократичного об’єднання (УНДО); у 1935 році обіймала посаду голови секції господинь при товаристві “Сільський господар”.

Журналістську й літературну діяльність О. Кисілевська розпочала майже одночасно. На початку 1900 року стала відомою як авторка оповідань, нарисів з життя галицьких селян, інтелігенції. 1903 р. за сприяння І. Франка у журналі “Літературно-науковий вісник” був опублікований під псевдонімом “Калина” з’явився цикл її оповідань (“Каліка”, “Лікарка”, “В поштовім бюро”, “Огонь”). Згодом у періодичних виданнях вийшли друком новели “Море”(1906), “Нові чобітки”(1908), “Іваниха розповідає”(1911), “В горах”(1913), “Покутське село”, “Осінньою порою” “Гей, там, у зелених верхах”(1924).

У цей же період популярна в Галичині газета “Діло” опублікувала її перші статті.

Разом із В. Бачинським О. Кисілевська стала ініціаторкою безкоштовного видання (додатку до “Діла”) “Жіноче діло”, де порушувала питання жіночої емансипації.

Перейнявшись замолоду ідеями Н. Кобринської про емансипацію жінки, О. Кисілевська розширила її погляд на жіноче питання, доклала багато зусиль для розкриття духовного світу жінки, її непересічної ролі у вихованні молодого покоління в патріотичному дусі.

З-під пера О. Кисілевської вийшли сотні статей, збірки, що мають не лише художню, а й соціально-громадську цінність, зокрема, “Українське жіноцтво в старовині”, “Олена Кульчицька”, “Як вести працю в жіночих гуртках”, “Самовиховання” (кінець 20-х років).

Праці цієї тематики опублікувала також на сторінках таких відомих періодичних видань як “Світ”, “Ілюстрована Україна”, “Молода Україна”, “Український голос”, “Нова хата”.

У 1925 р. О. Кисілевська заснувала в Коломиї щомісячник (згодом редакція перейшла на щотижневий випуск) для українського жіноцтва “Жіноча доля” й була його незмінним редактором до 1939 р. За редакцією Олени Львівни впродовж 1932 – 39 рр. виходили додатки до цього часопису: “Жіноча воля”, “Світ молоді”; випускали альманахи. Крім того, вона вела в Коломиї велику громадсько-культурну й просвітницьку роботу.Саме з ініціативи нашої землячки було відзначено 40-річний ювілей літературної творчості письменниці Ольги Кобилянської.

На 1920–30-ті роки припадає розквіт літературної діяльності О. Кисілевської, період журналістської праці пов’язаний із численними поїздками по Україні та за її межами. Враження від близьких та далеких мандрівок лягли в основу рубрики “З моїх мандрівок”, де вона постійно друкувала свої подорожні нариси, репортажі, портрети. Олена Кисілевська розсилала до журналів багато новел і оповідань. Їй належать документально-меморіальні книги “Швейцарія”, “По рідному краю: Полісся”, “Подорож до Африки”, “Під небом півдня”(1935), “Листи з-над Чорного моря” (1939). Це белетризовані оповідання про життя і побут різних народів, історико-етнографічні замальовки.

Тривалі поїздки до Чехії, Австрії, Канади та США, вивчення життя Лемківщини, Буковини, Волині, Причорномор’я та багатьох інших регіонів України відображені в публікаціях Олени Львівни 1928 – 37 рр. Побачені грані довколишнього світу вона описала в оповіданнях “Італійський карнавал”, “По Рів’єрі” “Карнавал в Ніцці”, “Перший вечір у Венеції”, “Вражіння з Монака”.

Друга світова війна змусила О. Кисілевську перебратися до Польщі (с. Криниця на Лемківщині). Потім переїхала до Німеччини, а звідти в Канаду. Її діяльність в еміґрації стала логічним продовженням багаторічної праці на рідній землі. У 1948 р. вона очолила Світову федерацію українських жіночих організацій. Письменниця не полишала пера, підтримувала листування з друзями, які жили в Канаді, США, писала статті, спогади. За кордоном О. Кисілевська видала збірку нарисів “По рідному краю” (1955), а також опублікувала низку спогадів про О. Кобилянську, Н.Кобринську, І. Кравченко, О. Телігу, О. Басараб, А. Чайковського. Чимало її художніх творів, публіцистичних статей, зарисовок і спогадів зберігають у архіві в Оттаві.

Померла О. Кисілевська 29 березня 1956 р.

Джерело.https://tobm.org.ua/kysilevska-olena/