Спогади Українців про події на хуторі Капітулка 1943-44 рр. у В.Волинському р-ні Волинської обл.

Хутора вже нема, на цьому місці росте ліс. Коли почала створюватись пляцувка в селі Білині, то коваль-поляк Боровський, той самий, який розбирав залишені Червоною Армією танки, позичив коней в сусідки Ткачук Антоніни Антонівни, щоб перевезти зброю з Верби до Білина. Коли він брав коні і возив зброю, то говорив сусідам Ткачукам, аби вони нічого не боялись, їх ніхто ніколи не зачепить, бо з їхньої родини нікого не було ані в поліції, ані в УПА. Коли почалось побоїще в Охнівці, люди з села втікали, хто куди встиг і зумів. І в Капітулці зібралось у двох хатах кілька сімей з інших сіл. Це поодаль від Охнівки, а тим більше від Білина. Так, у хаті віруючих Мальчевських знаходилося кілька родин. 26 лютого 1944 р. на хутір Капітулку напали поляки. Під’їхало декілька верхи на конях і на кількох підводах. На фурах були молоді жінки й підлітки. З хати вивели Калиша Степана (56 р.), Романюка Максима (50 р.), й поляк Лєвандовський, родом з Верби, що був верхи на коні, з пістолета убив обох, а потім спішився і давай стягувати чоботи. Ще раніш Лєвандовський був у німецькій поліції. У той час, як роззували на подвір’ї побитих, у хаті полячки й підлітки грабували все, що було, роздягали жінок і дітей, знімали взуття. Після того, як всі залишились босі й майже голі, почали в автомата підряд їх розстрілювати. Все потонуло в криках, просьбах, стогоні і прокляттях. Кров вбитих заливала в хаті долівку, стіни.

До війни поляки з українцями жили більш-менш мирно, хоча уже тоді проявлялась національна нерівність. Так, уже з 1936 р. українець не мав права купити землю, бути офіцером, не мав права вчитись в українській школі, бо їх майже не було. Зневажливо ставилися поляки до української мови, до всього українського. Але прості люди живучи поруч по селах, разом бідуючи, знаходили спільну мову, дружили, одружувались. Так, рідні сестри повиходили заміж – одна за українця, а друга за поляка. Надя була замужем за українцем на прізвище Каляпух, а її рідна сестра Ганна за поляком Боровським, тим самим ковалем, що збирав зброю. Боровський хрестив Каляпухову дочку Галю, тобто був ще й кумом. 26 лютого 1944 р. на повір’я Володимира Пилиповича Каляпуха зайшов його швагро, кум – поляк Боровський. Каляпух Володимир вийшов з хати до кума, подав руку, зупинились, почали розмову, що і де відбувається, і до чого це й інше. Недовго стояли, Каляпух запрошував зайти до хати, щоб кум поглянув на хрещеницю Галю та новонародженого. В цей час з-за хліва вийшло ще три чоловіки. Один з них, нічого не мовивши, ударив обухом сокири по голові Володимира Каляпуха. Цю подію побачила жінка-сусідка (напівукраїнка, напівполька), що саме зайшла до Каляпухів. Вона зуміла через горище втекти до Овадного і про це розповісти. А поляки, вбивши Володю Каляпуха, зайшли в хату і вбили Каляпухів – Надю (35р.), дочку Галю (11 років) – хрещену Боровського, Анатолія (13 років), немовля – три дні від роду. До того часу сім’я Каляпухів жила в Овадному, але Надя була вагітна на останньому місяці, а оскільки в Овадному було дуже тісно, то вирішили приїхати додому, відмитись, відчиститись від вошей, що заїдали, родити і потім швиденько повернутись назад. Уже немовляті виповнилось три дні і сім’я збиралась повернутись за годину-другу до

Овадного, де все-таки спокійніше. Аж тут надійшов “кум” Боровський. Вбитого господаря Володимира Каляпуха було затягнено в хату, яку спалено. Кістки погорілих п’яти членів сім’ї Каляпухів перезахоронені на кладовище села Верба.

Розповідали.

Кузьма (Ткачук) Галина, Калиш Марія, Ткачук Тамара, Каляпуха Петро, Аверчук (Собіцька) Галина про події в хуторі Капітулка, (2 км за с.Верба)

Джерело. http://www.ji.lviv.uа