25 листопада 1838р. у с.Стеблів на Черкащині народився Іван Нечуй-Левицький – письменник, перекладач.

Походив із сім’ї священика. Навчався в духовному училищі при Богуславському монастирі. Згодом вступив до Київської духовної семінарії. У семінарії захоплювався творами Т.Шевченка, О.Пушкіна та М.Гоголя.

1861 року вступає до Київської духовної академії. Не задовольняючись рівнем освіти в академії, вдосконалює свої знання самотужки: вивчає французьку й німецьку мови, читає твори української та російської класики, європейських письменників Данте, Сервантеса, Лесажа, цікавиться творами прогресивних філософів того часу. 1865 року І.Левицький закінчує академію із званням магістра, але відмовляється від духовної кар’єри й викладає російську мову, літературу, історію та географію в Полтавській духовній семінарії, в гімназіях Каліша та Седлеця.

У 60-х роках написав комедію "Жизнь пропив, долю проспав" і повість "Наймит Яріш Джеря". Працюючи в Полтавській семінарії, у 1865 році створює повість "Дві московки". Згодом з’явилися оповідання "Панас Круть" та велика стаття "Світогляд українського народу в прикладі до сьогочасності", що побачили світ у львівському журналі "Правда".

З 1873 року І.Левицький працює у Кишинівській чоловічій гімназії викладачем російської словесності, де очолює гурток прогресивно настроєних учителів, які на таємних зібраннях обговорювали гострі національні та соціальні проблеми. У той час І.Левицький, який пропагував у Кишиневі українську літературу, попав під таємний нагляд жандармерії. 1874 року вийшов у світ роман "Хмари", а наступного року — драматичні твори "Маруся Богуславка", "На Кожум’яках" та оповідання "Благословіть бабі Палажці скоропостижно вмерти". Пізніше письменник створює такі шедеври української літератури, як "Микола Джеря" (1878), "Кайдашева сім’я" (1879), "Бурлачка" (1880), "Старосвітські батюшки та матушки" (1884).

1885 року І.Нечуй-Левицький йде у відставку й перебирається до Києва. Тут він написав оповідання "Пропащі" (1888) та "Афонський пройдисвіт" (1890), казку "Скривджені" (1892), повість "Поміж порогами" (1893).

На початку ХХ століття письменник звертається до малих форм прози, пише здебільшого статті, нариси. Зокрема статті "Сорок п’яті роковини смерті Тараса Шевченка" та "Українська поезія". До кінця життя І.Левицький жив майже у злиднях, у маленькій квартирі на Пушкінській вулиці, лише влітку виїздив до родичів у село або в Білу Церкву.

Останні дні провів на Дегтярівці, у "шпиталі для одиноких людей", де й помер без догляду 1918 року. Похований на Байковому кладовищі.

Джерело

© 2020 Офіційний веб-сайт УІНП

www.memory.gov.ua