Загальна кількість переглядів!

пʼятниця, 6 листопада 2020 р.

6 листопада 1811р. народився Маркіян Шашкевич, Український письменник, поет, культурно-громадський діяч, священик, речник відродження західноукраїнських земель.

“Геній – це той, хто йде попереду, а йому у спину кидають камінь.” Цей, багато разів перефразований, крилатий вислів якнайкраще пасує до постаті Маркіяна Шашкевича. Його могила 50 років була загубленою у глухому селі, аж поки його останки не знайшли і урочисто не перевезли до Львова.

«В дні 1 падолиста 1893 р. святкував наш нарід пам’ятний день перенесення тлінних останків Маркіяна Шашкевича з Новосілок на Личаківське кладовище у Львові. Такої поважної і глибоко одушевляючої маніфестації народної – я не бачив у моїм життю. Нагадую собі той ранок під Високим замком біля Підзамча – двірця у Львові – як др. Омелян Огоновський сердечно витав від
“Просвіти” і народу прибуття дорогих останків Маркіяна до Львова; як почесна сторожа академічного товариства «Ватра« винесла на своїх раменах домовину чорну з дорогими мощами на площу перед двірцем і тут уставлено її на селянський віз, прибраний народними килимами і вінцями, до котрого запряжено три пари круторогих волів… Отсе був тріюмфальний в’їзд Маркіяна до столиці Галицької землі, як побідника темряви і витязя пробудження рідного народу, якого супровожали вже тисячі проповідників ідеї живого народу…»
Похоронна процесія з тілом М. Шашкевича на шляху від Новосілок до залізничної станції.

Так згадував у своїх споминах процесію перепоховання Шашкевича один з основних її організаторів Кость Левицький, майбутній прем’єр ЗУНР. Це була чи не перша грандіозна акція українців у Львові, яка перетворилася на справжнє національне віче. Понад 10 тисяч людей рушили від станції Підзамче до церкви Параскеви П’ятниці, де відбулася відправа, а звідти через сучасні вулиці Хмельницького, Театральну, площі Міцкевича, Галицьку, Соборну, вулицю Пекарську – до головного некрополя Львова. На чолі цієї процесії був особисто митрополит Сильвестр Сембратович. Із найближчої родини за домовиною одиноко йшла старенька дружина Юлія, адже син Володимир, що був письменником, на той час вже помер. Так Галичина із великим запізненням оцінила значення Шашкевича для її культурного обличчя та формування її української ідентичності.

Проте саме життя Маркіяна було значно прозаїчнішим та суворішим. Народився він 6 листопада 1811 року, в часи, коли народну мову можна було почути хіба що поміж селянами. Єдиним джерелом хоча б мінімальної освіти на той час була церква, але і в ній послуговувалися церковно-слов’янською у відправах. Проповіді ж виголошувалися польською – мовою, що міцно вкоренилася в освіті та побуті еліти та інтелігенції.

Однак, в цей час на Великій Україні Котляревський вже видав свою знамениту “Енеїду”, Срезневський та Максимович заглибились у збір фольклору, в Чехії, Словаччині, Хорватії починалося відродження слов’янських народів, звідусіль повіяло духом романтизму, захопленням народною творчістю, селянським побутом. Шашкевич також потрапляє під вплив цих нових ідей.

Закінчивши Другу цісарсько-королівську гімназію при Домініканському монастирі у Львові, Маркіян вступає до Львівської семінарії і готується, як і його батько, і дідусь, стати священиком, що тоді було чи не найпрестижнішою професією для русинів Галичини. Проте “надмірне вільнодумство” стало основним обґрунтування виключення Шашкевича із семінарії.

Розлючений батько, о. Семен Шашкевич, відмовляється від сина і той залишається у Львові на квартирі у маминого рідного брата. Наступні чотири роки Маркіян намагається поновитися в семінарії. Після смерті батька хлопець таки відновлює навчання, однак знову шукає собі на голову пригод.
В семінарії Шашкевич знайомиться з іншими студентами, знаходить собі однодумців і разом з двома приятелями – Яковом Головацьким та Іваном Вагилевичем – засновує неформальний гурток, відомий сьогодні як “Руська трійця”. Хлопці, яким тоді виповнилося по 21 року (а Головацький був ще молодшим), ставлять собі за мету відродити руську мову у письменстві та загальному вжитку.

Ще під час навчання семінаристи отримують підтримку товаришів, котрі долучилися до товариства, та наважуються на прямий опір позиції керівництва. На свято Покрови 1836 року деякі з угрупування отримали право виголосити святкову проповідь в храмах Львова. Тексти проповіді польською мовою були попередньо затверджені ректором семінарії Телеховським. Яким ж було здивування присутніх та розчарування ректора, коли піднявшись на амвон собору святого Юра, молодий Шашкевич раптом заговорив народною мовою! Його товариші – Микола Устиянович та Юліян Величковський – в той же час виступили в Успенській та П’ятницькій церквах Львова.

Крім того, хлопці починають літературну діяльність, вони готують дві збірки власної поезії – “Син Русі” та “Зоря” – проте церковна цензура не допустила їх до друку. Причини такої позиції тодішньої еліти й досі малозрозумілі. Очевидно, вищі кола бажали законсервувати дійсність, залишаючи мову як відмінність між вищим упривілейованим класом та звичайним простолюдом.

Вихід із ситуації знайшли: наступну збірку – знаменитий нині альманах “Русалка Дністрова” – опублікували у далекій Буді (нині – частина Будапешту на лівому березі Дунаю), там, де церковна цензура не поширювалась. Значення “Русалки Дністрової” недооцінити неможливо: альманах став першою для Галичини книгою народною мовою, тим самим розпочав епоху нової літератури для тієї частини України, що перебувала в складі імперії Габсбурґів та відіграв для галичан ту роль, яку для Великої України зіграла “Енеїда”.

Крім того, автори “Русалки” вперше в історії використовують “фонетичне письмо” за принципом, який вони самі пояснили у передмові до альманаху: “пиши як чуєшь, а читай як видишь” . Саме Шашкевич та компанія вигадали літеру “є” , сучасні буквосполучення “ьо” та “йо” . Вони відкидають давні літери “ ъ” , “ы” , звук “ и ” вперше передається лише цією літерою. Новизною була літера “ў” , що збереглась лише в білоруській абетці. Тобто саме “Руська трійця” заклала першу основу під сучасний український правопис.

Крім того, в книзі знову можна було почути вже трохи забуту ідею єдності земель над Дніпром та над Дністром, адже в передмові Шашкевича вказано цілий перелік творів з Наддніпрянщини, в тому числі й “Енеїду”. Трохи згодом Шашкевич у своєму вірші “Побратимові”, адресованому Устияновичу, послідовно поєднує назви “ Україна “, поширену тоді ще лише на підросійських землях, та “Русь“, що збереглась лише на землях підавстрійських. Історично він ставить в один ряд “руських батьків, боярів, князів” та “гетьманів, козаків ” та врешті задає географічні межі своєї вкраїнсько-руської землі: “Як при Чорнім морі себе заквітчає, […] як в водах-Дніпрі змиєсь, прибереся, […] на Дністр занесеся .”

Ідея, яку через 10 років вже на політичному рівні озвучить Головна Руська Рада та яка й досі проявляється на екранах ТБ написом “Єдина країна”, тут сформульована чітко географічно, але у легкій поетичній формі.
Цензура таки не допустила “Русалку Дністрову” до широкого загалу, швидко конфіскувавши склади, де були знайдені примірники.

Шашкевич помер від туберкульозу на 32-ому році життя так ніким і не визнаний. Похований був у селі Новосілки, де в останні роки життя працював парохом. Його побратими розчарувалися в колишніх ідеях: Вагилевич почав писати польською, а Головацький став затятим москвофілом.
Проте кожен раз, коли український рух підіймав голову, ім’я Шашкевича виринало з небуття. Вперше – під час “весни народів” у 1848 р., коли Головна Руська Рада офіційно декларує те, на що Маркіян лише поетично натякав – єдність українського народу. Іронія долі в тому, що керівництво Ради – вища духовна ієрархія, ті, хто ще вчора цензурував “Русалку” – видають першу газету українською народною мовою. На Соборі руських вчених в будинку семінарії, де ще витав певно дух Маркіяна, його ім’я шанобливо згадують у промові.

Після кількох десятиліть нового розчарування, ім’я Шашкевича та його ідею знову реанімує, тепер вже остаточно, “Просвіта” і з її ініціативи на День всіх святих в 50-ий рік від смерті тіло Шашкевича тріумфально повернулося до Львова.
Могила Маркіяна Шашкевича на Личаківському цвинтарі у Львові

Джерело - автор: Роман МЕЛЬНИК
https://photo-lviv.in.ua/lvivskyj-literaturnyj-nekropol-markiyan-shashkevych/

Немає коментарів:

Дописати коментар