Народився Андрій Мельник 12 грудня 1890 р. у селі Воля Якубова неподалік Дрогобича на Львівщині. Його батько — Атанас Мельник, свідомий активіст національного руху, мати — Марія Коваль. Обставини склалися так, що гімназичну науку Андрій здобував у Самборі, Дрогобичі і Стрию. Нелегким був його шлях, але жодні труднощі й перепони не захитали його віри в правильність успадкованих від батька ідеалів. Загартований у тій боротьбі, він був суворим до себе, але чуйним до інших, зокрема до своїх друзів і співробітників, недарма його називали «людиною із шовку і сталі». Характеризують його як людину незламної волі, кришталевої вдачі, послідовного в діях і поглядах, з непересічними організаційно-провідницькими здібностями та розумом державного мужа.
1914 року з початком Першої світової війни Андрій Мельник зголосився добровольцем до Легіону Українських Січових Стрільців. Особиста відвага здобула йому любов і пошану стрілецтва та старшин Легіону в окопах Першої світової війни. Про героїзм сотника А. Мельника, зокрема в бою на Маківці й Лисоні, де він виявив небуденну відвагу, серед стрілецтва ходили легенди.
Російський полон дає йому змогу познайомитися з перспективами українського національного руху в царській Росії, і це вирішило його майбутнє: після падіння династії Романових він повертається не до Львова, а до столиці України — Києва, де разом з Євгеном Коновальцем та іншими старшинами бере участь у створенні формацій Січових Стрільців, починаючи з Галицько-Буковинського куреня, що опісля стають одними з найкращих в Армії Української Народної Республіки. Як вірний присязі воїн, Андрій Мельник віддано служить у всіх українських арміях, але тільки до тієї пори, доки уряд відстоює священні ідеї самостійності і соборності України. За доби Української держави гетьмана Павла Скоропадського, коли він оприлюднив документ про союз і федерацію з небільшовицькою Росією, Коновалець і Мельник, не вагаючись, очолюють січове стрілецтво у протигетьманському повстанні Директорії.
Самостійність і повна незалежність України були наріжним каменем державницького світогляду Андрія Мельника. Коли наприкінці 1918 р. перед Стрілецькою Радою і січовим стрілецтвом поставлено вибір: боронити Львів від польської армії чи Київ від московської загрози, то відповідь була одностайною: «Не Львів вирішить, а Київ. Шлях до вільного Львова лежить через вільний Київ». Ця постанова раз і назавжди пов’язала А. Мельника з засадою С О Б О Р Н О С Т І УКРАЇНИ, котрій він залишився вірний до кінця свого життя. У грудні 1918 р. Директорія Української Народної Республіки надає Є. Коновальцю і А. Мельнику військові звання отаманів (генералів). Щ об навести лад і порядок у тодішній ситуації України, 16 грудня 1918 р. запропоновано проект тріумвірату — Симон Петлюра, Євген Коновалець, Андрій Мельник, щоб у їхні руки передати владу. Але обидва полковники УСС не прийняли його, як також не прийняли й генеральських звань, доводячи цим, що не за ранги і не за особисту владу вони змагаються. їхнє розуміння служіння Україні вказувало на необхідність зміцнити ослаблену Армію Української Народної Республіки, без якої жодна влада не могла довго втриматися проти атак Польщі, з одного боку, та червоної і білої Москви, з другого. Директорія Української Народної Республіки 1919 року призначила А. Мельника начальником Штабу Дієвої Армії УНР, на тій посаді А. Мельник здобув пошану старших віком і військовими рангами старшин. Ці події закріпили особисту дружбу Петлюри, Коновальця і Мельника навіть у найскладніших обставинах боротьби на Батьківщині.
1922 р. Симон Петлюра, як Голова Директорії УНР і Головний Отаман Армії УНР, віддається політично-дипломатичній акції. Є. Коновалець та А. Мельник організовують боротьбу підпільними методами, так постала Українська Військова Організація (УВО), очолена полковником Є. Коновальцем. Наприкінці 1922 р. Є. Коновалець призначив полковника А. Мельника першим Крайовим Командантом УВО на західноукраїнських землях. На цій посаді А. Мельник пробув до весни 1924 р., коли був арештований разом з іншими членами УВО польською поліцією у справі О. Басараб. Слідство, тортури, знущання, карцер не зламали духу А. Мельника. Чотири роки пін пробув в ув’язненні, друзі згадували, що полковник був для них гідним прикладом стійкості, непохитності, витримки.
Після виходу з в’язниці А. Мельник, як розконспірований діяч УВО, змушений був займатися лише легальною працею, утримуючи постійний організаційний контакт з Є. Коновальцем. А. Мельник входить до правління видавничої спілки «Діло», очолює головну раду католицької організації української молоді «Орли», входить до комбатантської організації «Молода громада», головує в Товаристві українських інженерів тощо.
1929 року новостворена Організація Українських Націоналістів стає найвпливовішою силою національного буття, що організовує безкомпромісну боротьбу з усіма окупантами України на твердих засадах самостійності та соборності. А. Мельник входить до складу Сеньйорату ОУН та очолює Сенат ОУН, створений для керівництва діями ОУН на західноукраїнських землях. Голова Організації Євген Коновалець, неначе передчуваючи присуд долі, викликає на зустріч свого найближчого співробітника і соратника А. Мельника та наказує бути готовим очолити ОУН, якщо б з ним самим щось сталося. Підступний більшовицький злочин у Роттердамі 23 травня1938 р. прискорив реаїлізацію тієї домовленості. 11 жовтня 1938 р. А . Мельник, виконуючи волю свого попередника, перебирає керівництво ОУН і Українського Націоналістичного Руху, що затверджено рішенням Вужчого Проводу Українських Націоналістів. Однак, одержавши надзвичайні права, А . Мельник найперше поспішає скликати Другий Великий Збір Українських Націоналістів, що від імені всієї ОУН мав би затвердити його на чолі Організації. Скликати II ВЗУН напередодні великої воєнної хуртовини було нелегко. Але наприкінці серпня 1939 р. в Римі Збір одностайно затвердив Андрія Мельника Головою Проводу Українських Націоналістів і ОУН.
А.Мельник очолив ОУН у час державного будівництва Карпатської України. Цей період записаний до новітньої історії нашого народу як перемога ідеї самостійності, соборності і народоправності. Нема найменшого сумніву в тому, що ОУН була рушійною силою боротьби за державну самостійність Карпатської України. У цій справі вона співпрацювала з усіма українськими партіями, щоб парламентським шляхом довести до самостійності Карпатської України. І цей шлях ВИЯВИВСЯ правильним. Населення Карпатської України у демократичних виборах обрало свій парламент — Сейм, який проголосив самостійність Карпатської України з виразним наголошенням на тому, що Карпатська Україна вважає себе і є частиною Соборної України. ОУН взяла на себе відповідальність за оборону краю і в складі військової формації — Карпатської Січі — стала на боротьбу з угорським окупантом. Карпатська епопея була тим пробним каменем, на якому проявилися наміри гітлерівської Німеччини щодо державницьких устремлінь українського народу. Наказу Гітлера — віддати Карпатську Україну його союзникові Угорщині — уряд Карпатської України не виконав, а почав нерівний бій з ворогом.
Однак у ці дні, коли, як ніколи раніше, потрібна була непохитна єдність усіх націоналістичних сил, серед провідного членства ОУН уже визрівало розходження стратегічних концепцій. Люди, які ще недавно голосували за обрання А. Мельника Головою Проводу ОУН, переконавшись, що він твердо продовжуватиме лінію свого попередника Є. Коновальця, почали готувати організаційний переворот. Найвизначніші діячі націоналістичного руху, що разом з Є. Коновальцем створили УВО й ОУН, залишилися вірними Голові ПУН А.Мельникові, але сталося те, що сталося: розкол, що не лише ослабив увесь національно-визвольний рух, а й коштував життя безлічі кращих синів і дочок України. Вже невдовзі А. Мельникові довелося пережити втрату своїх найближчих друзів і помічників. Піраміду жертв вінчають імена Омеляна Сеника-Грибівського, Миколи Сціборського, Ярослава Барановського, Романа Сушка та багатьох інших. Однак А. Мельник рішуче раз і назавжди заборонив вірним йому членам Організації проливати у відповідь братню кров.
Німці не дозволили йому повернутися на Батьківщину, спершу тримали його під домашнім арештом, а далі ув’язнили в концентраційному таборі Заксенхаузен, але він висилає своїх найближчих співробітників в Україну з метою створення в Києві незалежного уряду. У жовтні 1941 р. у Києві було скликано Українську Національну Раду під проводом проф. М. Величківського. З перших днів існування вона була переслідувана німецьким окупантом і не змогла ствердитися як українська влада.
Посланці ОУН діяли в підпіллі. Вже в листопаді 1941 р. ОУН понесла криваві жертви, коли гестапо розстріляло учасників маніфестації на відзначення пам’яті Героїв Базару. По всіх містах України почалися арешти членів ОУН , масові розстріли. Найболючішим ударом стало знищення в лютому 1942 року поетки Олени Теліги і її співробітників, які в Києві організували легальне українське життя і видавали газету «Українське Слово» та літературний додаток «Літаври». Призначений А. Мельником його заступник О.Ольжич (Олег Кандиба), аж до арешту й смерті в концтаборі Заксенхаузен у 1944 р., керував впродовж воєнних років підпільною дією ОУН. Уже з осені 1941 року він посилав підпільників ОУН до повстанських формацій екзильного уряду УНР на Поліссі й Вотчині. Члени ОУН з перших днів війни пішки пробиралися до Львова, Житомира й Києва, щоб відновлювати там національне життя. Вони ще влітку 1941 р. почали приходити до першої повстанської формації Тараса Бульби-Боровця «Поліська Січ». Втрати ОУН у боротьбі із західним окупантом незлічимі. Крім розстрілів на рідній землі, гітлерівці загнали до концентраційних таборів багато членів ОУН включно з майже усім Проводом. Але це не могло спинити боротьбу ОУН. Принциповість А. Мельника і вірність його українській справі підтверджує ще й той факт, що по звільненні головних лідерів українських організацій з німецьких концтаборів усі вони (разом з політичними противниками, у тому числі й С. Бандерою) надали Андрієві Мельникові уповноваження вести переговори з німцями від імені українських політичних сил. Оскільки німці навіть у переддень капітуляції не захотіли рахуватися з державницькими прагненнями українського народу, переговори було перервано.
Перемога СРСР та його союзників у Другій світовій війні поставила перед Проводом ОУН нові завдання і диктувала нову політику. Члени ОУН мали наказ вийти з бункерів і схронів, легалізуватися, влитися в різні ділянки життя і підтримувати кожен вияв спротиву населення України сталінському жорстокому режимові. Багато членів ОУН заплатили за свою працю життям, практично всі — довгими роками ув’язнення чи заслання. Але вони зробили ту величезну справу, наслідки якої ми бачимо в сучасному процесі відродження України. Вся брехлива радянська пропаганда проти ОУН і українських націоналістів не підірвала довір’я нашого народу до ОУН. Ми бачимо, які благородні цілі ставили перед собою віддані кадри ОУН в Україні. Як досвідчений державний муж, А. Мельник знав, що світ рахується лише з сильними. Щ об українство за межами України було сильним, воно мусить бути об’єднаним, і тому вже в перших повоєнних роках А. Мельник, незважаючи на непримиренність більшості організацій та зливу необґрунтованих звинувачень, ініціює переговори усіх українських політичних формацій для об’єднання в одному державному центрі. Цього вдалося досягнути 1948 року створенням Української Національної Ради і реорганізацією Державного Центру УН Р в рамках традицій, започаткованих Головним Отаманом С. Петлюрою 1920 року. Одночасно з тим А. Мельник доручає кадровим діячам ОУН, які поселилися в різних країнах вільного світу, включатися в громадське і церковне життя, вберігати українську спільноту від денаціоналізації і відчуження від Батьківщини. 1957 року під час відвідин української громади в Канаді А . Мельник кинув в одному із своїх виступів заклик О Б ’ Є Д Н А Т И В С І С И Л И У К Р А ЇН Ц ІВ З А М Е Ж А М И Б А Т Ь К І В Щ И Н И В О Д Н ІЙ С У С П І Л Ь Н О -Г Р О М А Д С Ь К І Й Н А Д Б У Д О В І – « С В І Т О В О М У К О Н Г Р Е С І У К Р А ЇН Ц ІВ ».
І він не обмежився закликом, а взявся до клопіткої праці втілення ідеї в життя. Зреалізувати цей задум змогли вже його послідовники аж у листопаді 1967 р., коли в Нью-Йорку відбувся Перший Світовий Конгрес Вільних Українців (С К В У ) за участю всіх українських сил світу.
Меморіальний комплекс у рідному селі
Воля Якубова.
Помер Голова ОУН А . Мельник 1 листопада 1964 р. далеко на чужині, його могила на цвинтарі столиці Великого Герцогства Люксембургу — чужої, але гостинної держави.
Джерело
Богдан Червак (фейсбук)
Немає коментарів:
Дописати коментар