2 грудня 1937р. в Карелії московити розстріляли Якова Струхманчука народного художника, графіка, уродженця Козівщини.

******

Народився у селі Росохуватець, нині

Козівського району Тернопільської області. Батьки помітили хист хлопчика до малювання і віддали на навчання в

Бережанську гімназію. Потому навчався у

Львівській державній гімназії.

Припускають, що його першим учителем був

Іван Труш. У 1903—1908 роках студіював у Краківській академії мистецтв (клас Теодора Аксентовича), а в 1909—1912р, отримавши стипендію від митрополита Андрея Шептицького — у Паризькій.

Співробітник сатирично-гумористичних львівських журналів «Зеркало», «Жало» та інших.

Ілюстрації:

до «Історії України» Миколи Аркаса (1908),

до сатири «Ревун» Осипа Маковея (1910),

до творів Петра Козланюка та інші.

У часі Першої світової війни Яків Струхманчук — старшина Легіону Січових Стрільців . За хоробрість на австрійсько-російському фронті в Карпатах у 1915 році отримав медаль.

Під час Визвольних змагань — ад'ютант Командувача УГА генерала Мирона Тарнавського.

Після переведення Першої бригади Червоної УГА до Умані, Яків Струхманчук організовує роботу гарнізонного клубу і малює серію портретів акторів Київського драмтеатру Леся Курбаса у ролях: дружини Курбаса —

Валентини Чистякової (поема «Гайдамаки» Шевченка), матері Курбаса — Ванди Яновичевої («Гайдамаки»), Любові Гаккебуш («Макбет» Шекспіра, «Гріх» Винниченка), Володимира Калина («Макбет») та інших.

Від 1924р. у Києві. Член літературно-мистецької групи «Західна Україна» і співробітник її однойменного органу. Виконав портрети й шаржі письменників цієї групи ( Василя Атаманюка , Дмитра Загула , Мелетія Кічури, Михайла Козоріса , Миколи Марфієвича, Агати Турчинської та інших).

Яків Струхманчук — автор статей на мистецькі теми в «Ділі» (1909—1912) і в журналі «Світ» (1926—1929), спогадів (у збірнику «Західна Україна») та інших.

У 1921—1924 роках працював завучем Вищих педагогічних курсів ім. Т. Шевченка в

Тальному.

У 1920-х роках брав участь у кількох мистецьких виставках, зокрема, в Першій Всеукраїнській художній виставці (1927). Був науковим працівником, а згодом заступником директора Українського історичного музею ім. Т. Шевченка.

Арешт і загибель:

Репресований і загинув за постишевщини . Розстріляний за вироком трійки НКВС Карельської АРСР від 20 листопада 1933р.

У 1964 році за клопотанням академіка

Миколи Бажана художника реабілітовано «за відсутністю складу злочину».

Нагороди:

10 листопада 1914 нагороджений Медаллю за Хоробрість 2-го класу.