Закінчив філософський факультет Львівського університету. Захистив докторську дисертацію «Іван Франко як письменник і критик» (1914).
Під час Першої світової війни працював учителем гімназії в Києві, викладав в Українському народному університеті. Завдяки Миколі Зерову зійшовся з поетами-неокласиками, уклав поетичну збірку «Кілька віршів».
В грудні 1918-го, після зречення влади Павлом Скоропадським, виїхав до Парижу. Деякий час працював секретарем дипломатичної місії УНР, перекладачем при українському хорі Олександра Кошиця.
В 1922-му повернувся до Львова. Активно працював у журналістиці – насамперед у газеті «Діло» і журналі «Назустріч». З 1939-го і до кінця життя – професор Львівського державного університету.
Автор монографій «Між ідеєю та формою» (1932), «Від Мирного та Хвильового» (1936), «Письменники зблизька» (1958), «В наймах у Мельпомени» (1963), «Непередбачені історії» (1969), які принесли йому славу авторитетного літературного критика. Перекладав твори Адама Міцкевича, Вільяма Шекспіра, Оноре де Бальзака, Проспера Меріме, Віктора Гюго. Сотні рецензій, статей, заміток Михайла Рудницького розкидані в усіх можливих тогочасних періодичних виданнях і збірниках, у тому числі й іноземних. Член Спілки письменників СРСР.
«Він був, очевидно, чи не найвиразнішим представником нової генерації в західноукраїнській інтелігенції, яка гостро відчула надмірну загерметизованість української культури, її провінційну спрямованість, просвітянську утилітарну вузькість…, – вважає Олег Баган. – М. Рудницький як стиліст, майстер афоризму і витончено-фахової оцінки створив цілу епоху в розвитку української літературно-критичної думки. Лише після його надзвичайно плідної і всебічної праці, все проникливої аналітики українська критика набула культурної зрілости, фактологічної повноти, стильової гнучкости і вправности…».
Помер 1 лютого 1975-го у Львові, похований на Личаківському цвинтарі.
Сергій Горобець, спеціально для видання sknews.net
Немає коментарів:
Дописати коментар