Скінчивши гімназію Володимир навчався на математичному – природознавчому факультеті Львівського університету. За підпільну працю ОУН зазнавав переслідувань та арештів, в червні 1934 р. його кинули в сумнозвісну в’язницю Березу Картузну, котра виділялася з поміж інших польських тюрем “вишуканими” тортурами і знущаннями. Після виходу з неї, 1949 р. далі виконував завдання ОУН підтримував зв‘язки з І. Климовим – “Легендою”. Опісля з 1943 – 1944 рр. була праця на підпільній радіостанції “вільна Україна” в Карпатах. Важко захворівши, Володимир Макар невдовзі одержує розпорядження виїхати за кордон. У 1956 р. в Торонто вийшла його книга „Березна Картузна” – про українських політв’язнів їх мету і прагнення. Останні роки співпрацювали з Сокальською газетою Голос з-над Бугу. Помер у 1993 р. в Канаді.
З КОГОРТИ НЕЗЛАМНИХ
(Історична довідка про Володимира Макара)
Володимир Макар - відомий український громадський діяч і публіцист, провідний член ОУН - не просто'належав до легендарного покоління, що дало Україні Бандеру, Шухевича, Старуха, Климіва, Мирона та інших славних борців, але був близько знайомий із багатьма із них, працював і боровся з ними пліч-о-пліч під гаслом: "За Україну, За Волю, За Народ". Все своє життя він присвятив служінню українському народові.
Народився 4 січня 1911р. у Станиславові (Івано-Франківську) в родині підстаршини австрійської армії. Рано залишився, сиротою: 1915 р. померла мати, а в 1920 р. - батько; мешкав у сиротинці Сестер-Служебниць, а з осені 1920 р. - у бурсі "Мала Семінарія", навчався у Станиславській державній гімназії з українською мовою навчання, яку закінчив 1929 року. Тоді повернувся до родини в село Поториця Сокальського повіту. У 1929-32 рр. навчався на математично-природничому факультеті Львівського університету й мешкав в Академічному домі. Протягом 1932 року двічі був арештований польською поліцією. В червні 1934 р. - липні 1935 р. ув'язнений у концентраційному таборі в Березі Картузькій. Згодом займає посаду повітового провідника ОУН Сокальщини. 9 квітня 1936 р. заарештований і засуджений на сім років. Вийшов на волю 9 вересня 1е)39р. Повертаючись додому, під час бомбардування німцями поїзд), був іяжко поранений в ногу, яку через небезпеку гангрени ампутували в Бресті. Незважаючи на це він не залишається осторонь визвольних змагань. З вересня 1941 р. працював референтом суспільної опіки повітового Українського Допомогового Комітету в Сокалі, однак уже в квітні 1942 року пішов у підпілля.
З весни 1940 року працював у групі крайового провідника ОУН Івана Климіва - "Легенди". З літа 1942 р., працює у пресово-інформативній референтурі Проводу ОУН під псевдом "Вадим". Упорядковував звіти та ]нші підпільні матеріали, робив огляди й виписки для інформації провідний діячам ОУН і редакцій підпільної періодики. З жовтня 1943 р. В. Макар працював у редакції підпільної радіостанції "Вільна Україна". У квітні 1944 року захворів на тиф.
Влітку 1944 р. залучений до групи Генерального Секретаріяту Закордонних Справ УГВР на чолі з М. Лебедем, працював у м. Інсбруку (Австрія), а з вересня 1947 року - у Брюсселі (Бельгія). Після конфлікту в 34 ОУН, згодом в ЗП УГВР працював у структурах, які підтримали позицію С. Бандери. У Бельгії В. Макар одружився з Параскевією-Терезою Бавтро і в грудні 1951 р. переїхав до Канади, де активно долучився до громадсько-політичного життя. Належав до провідних діячів ОУН, СУМ, Ліґи Визволення України, Товариств: "Просвіта", "Україна", Колишніх вояків УПА, НТШ та інших. У 1975 році Володимир Макар стає один із засновників багатотомного видання "Літопис УПА", що функціонує досі, публікуючи на своїх сторінках унікальні матеріали з історії українського визвольного руху. У 1976 році стає членом Президії і редколегії Видавничого комітету, де працював до самої смерті. Один з організаторів товариства "Надбужанщина" і співредактор його збірників.
За свою творчу і жертвенну працю В. Макар отримав нагороди та відзначення: Почесне членство *УДК в Бельгії (1948); Пропам'ятну грамоту Ліги визволення України (1974); Шевченківську медаль і грамоту (1975); Почесне головування Товариством колишніх вояків УПА в Канаді та дві грамоти (1982); Почесне головування в об'єднанні "Надбужанщина" (1989).
Найбільш помітний доробок В. Макара є в царині публіцистики. Він був автором десятків статей і нарисів, передусім на тему збройної боротьби УПА й ОУН, визначних діячів: Миколи Лемика, Івана Климіва, Євгена Коновальця, Романа Шухевича, Степана Бандеру й інших, які друкувалися в журналах, альманахах і пресі, а декотрі опубліковані окремими брошурами. З 1955 року Макар редагував сторінку "Вояцька ватра" у газеті "Гомін України" (понад 200 чисел), де подавав статті про визвольні змагання та опрацьовані ним спогади учасників. Через десятиліття, вже перебуваючи на еміграції, Макар вважав за свій обов'язок продовжувати боротьбу, започатковану в Україні. Розуміючи, що переможне завершення визвольної боротьби нації неможливе без опертя на досвід попередників, В. Макар ставить собі за завдання^відобразити спротив ОУН і УПА через призму своїх споминів та ровесників. Поява спогадів Макара стала справжньою подією у житті української діаспори. Його книги "Сім літ визвольних змагань" (Буенос-Айрес, 1946), "Береза Картузька" (Торонто, 1956), "Бойові друзі" (Торонто, 1980), "Від Бистриці до Бугу" (Торонто, 1983) швидко знайшли вдячних читачів в усіх куточках Землі, куди доля закинула українця.
Володимир Макар - "Вадим" помер 26 грудня 1993 року, в м. Торонто (Канада) й похований на цвинтарі Святого Володимира в м. Оквил.
Джерело. http://www.library.sokal.lviv.ua/postati_makar.html
Микола Посівнич
Кандидат історичних наук, президент
благодійного громадського фонду
„Літопис УПА” імені Володимира Макара
Немає коментарів:
Дописати коментар