5 березня 1903р. у Санкт-Петербурзі у дворянській родині з глибокими Українськими коренями народилася Наталя Забіла, дитяча письменниця, перекладачка з польської, французької та російської, авторка понад 200 книг, які вийшли накладом більше 5 мільйонів примірників. Вона стала першою лауреаткою літературної премії імені Лесі Українки.

Якби не Жовтневий переворот, життя Наталі Забіли могло б скластися зовсім інакше. Вона народилася і виросла в культурній столиці Російської імперії у дворянській родині, багатій на яскраві постаті. З дитинства вона чула розповіді про сімнадцять козацьких полковників з роду Забіл, які родичалися із Безбородьками, Граб’янками, Мировичами, Полуботками, Скоропадськими. І про свого предка, козака-характерника Петра Забілу з Борзни, який прожив аж 105 років і до останнього був генеральним обозним. А козацьке прізвисько Петро Забіла отримав за звичку усі страви «забілювати» молоком та сметаною.

Було в роду Забіл і багато творчих особистостей. Рідний дід Наталі Пармен Забіла був відомим скульптором, автором бюстів Тараса Шевченка, Миколи Гоголя, пам’ятника Олександру Герцену в Ніцці. Дядьком Пармена Петровича був поет-романтик Віктор Забіла, друг Тараса Шевченка, автор популярних пісень «Не щебечи, соловейку» та «Гуде вітер вельми в полі». Тітка Наталки, Надія Забіла, була оперною співачкою, дружиною художника Михайла Врубеля.

Батьки Наталі теж мали хист до живопису, вчилися в художньому училищі барона Штігліца. Батько став чиновником Міністерства землеробства, а мама цілком віддалася вихованню дітей, яких у подружжя було шестеро. У чотири роки Наталя навчилася читати і писати, слухаючи, як мама навчає старшу сестру. Дуже любила поезію Шевченка, змалку пробувала сама писати вірші, казки, оповідання.

Усе змінилося 1917-го року. Батько залишився в Петербурзі, а мама з дітьми тікає від революційного безладу в Україну. Оселяється у невеличкому селищі Люботин на Харківщині. Щоб допомогти родині, Наталя закінчує прискорений курс гімназії та влаштовується вчителькою в школу в передмісті.

У 1925 році вона закінчила історичне відділення Харківського інституту народної освіти (нині – Харківський університет ім. Каразіна). Ще в студентські роки вийшла заміж за молодого письменника, члена-засновника Спілки селянських письменників «Плуг» Саву Божка, народила сина Тараса. 

Шлюб протримався недовго. У 1938 році Саву заарештують за стандартними обвинуваченнями «причетності до антирадянської націоналістичної організації» і засудять до 5 років таборів. Йому вдалося вижити і пережити війну фронтовим кореспондентом. Але до кінця життя лишиться зламаним і заляканим, та помре у 1947 році забутим і безробітним.

Як вдалося самій Наталі Забілі уникнути сталінських репресій – лишається загадкою. Можливо, через те, що в неї був закоханий Володимир Сосюра, якому, попри своє «петлюрівське» минуле вдалося лишатися у фаворі влади? Можливо, тому, що вона обрала дитячу літературу, яка була політично нейтральною. 

Вона видає одна за одною віршовані дитячі збірочки. «Ясоччина книжка», присвячена доньці, пережила кілька перевидань (останнє – у 2000 році), а сукупний наклад сягав сотень тисяч примірників. Не менш популярною була і її «Абетка» та читанки, якими зачитувалися всі школярі.

Коли нацистська Німеччина напала на СРСР, Наталя Забіла жила й працювала в Казахстані. Повернувшись в Україну, очолювала Харківську письменницьку організацію, до 1947 року редагувала журнал «Барвінок». Довгий час вона розривалася між Харковом, де у неї була квартира з усіма зручностями, і Києвом, де жив чоловік. Колеги навіть скаржилися. Що вона у Києві вважається киянкою, а в Харкові – харків’янкою, а тому друкується і там, і там, отримуючи подвійні гонорари.

Після переїзду до Києва у 1951 році Наталя Забіла з головою поринає в літературне життя, маючи репутацію впливової парт-дами у письменницькому середовищі. Протягом багатьох років була головою комісії дитячої літератури у Спілці радянських письменників України, членом редколегії дитячих журналів, редакційної ради Дитвидаву, виступала на письменницьких з’їздах і нарадах з питань дитячої літератури як критик і літературознавець. Паралельно займалася перекладом українською творів Олександра Пушкіна, Миколи Некрасова, Сергія Михалкова, Агнії Барто, Самуїла Маршака, Корнія Чуковського, перекладала з французької, польської та інших мов. У 1972 році твори Наталі Забіли були відзначені літературною премією імені Лесі Українки.

Померла Наталя Забіла 6 лютого 1985 року. Похована в Києві.

Джерело.https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/berezen/5/1903-narodylasya-natalya-zabila-dytyacha-pysmennycya-i-perekladachka