28 лютого 1857р. у місті Костянтинограді на Полтавщині (нині – місто Красноград Харківської обл.) народився Овксентій Корчак-Чепурківський – лікар-гігієніст, епідеміолог, міністр народного здоров’я Української Народної Республіки, фундатор соціальної гігієни та організації охорони здоров’я як науки і предмету викладання у вищій медичній школі України.

Овксентій Корчак-Чепурківський походив з родини парафіяльного дяка. Закінчив Полтавську духовну семінарію і вступив до природничого відділу фізико-математичного факультету Київського університету Святого Володимира. Провчився недовго – у 1878-му його було виключено з університету за участь в політичному студентському русі (так звана «березнева історія»). Продовжив навчання лише через рік, але вже на медичному факультеті Харківського університету.

Після закінчення навчання у 1983-му Овксентій повертається в рідний повіт і починає працювати земським лікарем. Через шість років його призначають земським санітарним лікарем Херсонської губернії. Тамтешня санітарна організація за прогресивними поглядами своїх працівників по праву вважалася однією з найпередовіших.

Паралельно з лікарською практикою Корчак-Чепурківський починає проводити статистичні дослідження. Він першим запропонував використовувати відомості про народження та смерть з метричних книг православних приходів, що дозволило бути більш точним та об’єктивним.

У 33 роки Овксентій Корчак-Чепурківський написав першу наукову роботу про стан лікарської допомоги і народного здоров’я. Дослідження набуло популярності і в 1891 році його запросили до Бессарабського земства в Кишинів на посаду завідувача Губернського санітарного бюро. Тут він проявив талант лікаря-профілактика та науковця, організувавши протиепідемічні заходи щодо тифу, дифтерії, холери, аналізував захворюваність і смертність населення, встановлював причини їх високого рівня. У цей же час він став активним членом Пироговського лікарського товариства, виступав на його з’їздах в Москві, Києві, писав історію земської медицини в Бессарабії.

У 1898 році Овксентій Корчак-Чепурківський здобув звання доктора медицини. Наступного року вченого запросили у Київ, де він обійняв посаду санітарного лікаря Київської міської самоуправи, пізніше почав викладати в київському університеті. Він зустрічався з Лесею Українкою і Ольгою Кобилянською, був другом Миколи Лисенка, Івана Карпенка-Карого, Миколи Садовського, Панаса Саксаганського, Марії Заньковецької, а був особистим лікарем академіка Дмитра Заболотного.

З початком Першої світової війни Корчака-Чепурківського мобілізовують в армію військовим лікарем. За деякий час він очолює медично-санітарну службу 8-ї армії, яка діяла на Південно-Західному фронті під командуванням генерала Брусилова, бере безпосередню участь в медичному забезпеченні військ під час здійснення Брусиловського прориву.

Українська революція 1917 року надихнула Корчака-Чепурківського стати організатором нової системи охорони народного здоров’я та медичної освіти. У статті «Наші завдання часу» він зазначав: «На Україні почалося нове життя… Найголовніше завдання – утворити українську національну медицину як науку і як практичну галузь наукового знання». Цим завданням була присвячена вся його подальша наукова та педагогічна діяльність: і як декана медичного факультету та завідувача кафедри гігієни, і як очільника санітарного департаменту Міністерства народного здоров’я і державного опікування та Міністра народного здоров’я УНР. 7 березня 1921 року Овксентій Корчак-Чепурківський одним з перших із медиків учений був обраний академіком Української академії наук.

Учений з головою поринув у становлення санітарно-гігієнічної медицини. Він писав праці з історії земської медицини, епідеміології та профілактики інфекційних захворювань; демографії і санітарної статистики, розробив українською мовою першу в Україні номенклатуру хвороб, був редактором медичних журналів, рецензентом численних робіт і дисертацій. У 70 років спіскався під землю, щоб особисто перевірити санітарні умови праці шахтарів.

Але радянська влада вимагала від вчених служити не стільки науці, скільки її інтересам. У 1929 році на долю Овксентія Корчака-Чепурківського випадає непросте випробування. Саме тоді розпочався гучний процес у справі СВУ, коли на лаві підсудних за сфабрикованими обвинуваченнями опинилися провідні українські політики та вчені. Серед них – і колеги по Всеукраїнській академії наук. Цій справі було присвячене спеціальне засідання ВЦВК, на якому керівництво ВУАН мало відмежуватися від «заклятих ворогів народу», «контрреволюціонерів» та «українських націоналістів». Президент ВУАН Дмитро Заболотний тоді був тяжко хворий, тому ця страшна місія випала на долю Корчака-Чепурківського. «Від імені Академії як неодмінний секретар висловлюю рішучий протест і обурення на цю спробу з боку контрреволюціонерів прикрити інтереси ворожих сил і злочинної роботи інтересами науки, культури і національного визволення», - проголосив тоді він. Можна лише здогадуватися, якою ціною далися йому ці слова.  

Однак, і така поступливість не врятувала вченого від «пильного ока» влади. У 1933 році його звинуватили в антирадянських настроях, поступово усунувши і від викладання, і від будь-якої роботи в Академії наук. Остаточно підкосила Овксентія Васильовича звістка про арешт у 1937-му і заслання на 20 років у Сибір сина, відомого демографа Юрія Корчака-Чепурківського, який запропонував вивчати відмінність смертності не тільки сільського і міського населення, а й за національною ознакою (і це – за кілька років після катастрофічних наслідків Голодомору 1932-33 років).

Сина Овксентій Васильович так і не побачив. Йому ще дозволили працювати завідувачем відділу Інституту демографії та санітарної статистики, а пізніше – консультантом в Інституті клінічної фізіології АН УРСР. Однак його наукові праці ніде не публікувалися.

Самотній і забутий усіма 90-річний учений помер 27 листопада 1947 року в Києві. Є відомості про те, що він писав спогади, але, на жаль, розшукати їх поки що не вдалося. 

Джерело.https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/lyutyy/28/1857-narodyvsya-ovksentiy-korchak-chepurkivskyy-likar-gigiyenist-ministr-narodnogo-zdorovya-unr