Арсен Васильович Річинський народився 12 червня 1892 р. у с. Тетильківці Кременецького повіту у сім’ї священника. Початкову освіту хлопець здобув у сільській школі та Клеванському духовному училищі.
Продовжував навчання у Кременецькій гімназії, а по її закінченню – у Житомирській духовній семінарії. Там А. Річинський випускав рукописні збірники, журнали. Всебічно обдарований юнак наполегливо шукав себе. Можливо, тому у 1910 р. став не священником, а вчителем церковно-парафіяльної школи с. Сіднярки Луцького повіту. І хоча вчителював він недовго, та любов до школи, любов до дітей зберіг на все життя.
Восени 1911 р. А. Річинський вступив на медичний факультет Варшавського університету, а з початком Першої світової війни перевівся у Київський університет Святого Володимира. І у Варшаві, і у Києві він був організатором студентських літературних та музичних вечорів, наукових зібрань, де виступав із доповідями та повідомленнями, готував рукописні звіти, у яких виявилась ще одна грань його обдарування – вміння малювати. Навесні 1917 р. здав державні іспити при Київському університеті і отримав посаду лікаря Ізяславської лікарні, де й працював до березня 1920 р. Активна організаційна робота А. Річинського була призупинена польською окупацією Волині. Новій владі не сподобалися українські погляди молодого лікаря і його перевели дільничним лікарем у Тростянець. Це своєрідне заслання тривало з квітня 1922 р., після чого, він працював головним лікарем лікарні у Володимир-Волинському. Звільнившись зі служби у 1925 р. був вільнопрактикуючим лікарем і активно займався громадською діяльністю.
Відстоюючи ідеї української державності, А. Річинський увійшов до складу церковного комітету, підтримував спілкування з прихильниками української автокефальної церкви та видавав часописи українською мовою. Саме завдяки його клопотанням у Володимиро-Волинському соборі стали проводити служби українською мовою. За підтримки церковного комітету Арсен Річинський організовував збори парафіян та духовенства з питань українізації церкви. Отримавши від влади дозвіл на проведення православного з’їзду в Луцьку, він порушив на ньому питання необхідності українізації церкви та направлення українських єпископів на землі, де компактно мешкало українське населення.
Така активна діяльність не могла бути не помічена владою. Проти А. Річинського були сфабриковані справи, писалися доноси. З приходом на Волинь у 1939 році радянської влади, Арсен Річинський був арештований на 10 років таборів, а у 1949 році направлений у Казахстан, працював судмедекспертом.
На засланні Арсен Річинський займався лікарською практикою та науковою роботою. Його статті друкувалися у журналі «Здоровье Казахстана» у 1952-1953 роках. Але здоров’я самого лікаря-подвижника було підірване перебуванням у в’язницях та таборах. Помер А. Річинський 13 квітня 1956 року. Похований на цвинтарі біля станції Джусали Кизил-Ординської області.
Патріотична громадськість Західної України ще у 30-ті роки вшанувала подвижницьку працю Арсена Річинського, занісши його ім’я до енциклопедій. З 1998 р. в Кременці відбуваються Річинські читання, його ім’я присвоєно Кременецькому медичному училищу. Українська Автокефальна Православна Церква виготовила медаль Арсена Річинського «За духовність», а також розробила спеціальну програму вшанування видатного діяча і перевезення його праху на Тернопілля. У 2002 році на стіні Кременецького медичного училища з’явилася меморіальна дошка.
У 2006 році останки Арсена Річинського було перепоховано у Тернополі.
Джерела.https://tobm.org.ua/richynskyj-arsen/
https://teren.in.ua/2020/04/13/13-kvitnya-v-istoriyi-ternopilshhyny-3/
Немає коментарів:
Дописати коментар