Трагедія в Українському селі Пискоровичах в ніч з 17 квітня на 18 квітня 1945р. озброєні польські підрозділи з відділу Народного Військового З'єднання під керівництвом Юзефа Задзерського без жодного приводу розстріляли в приміщенні школи майже 200 (за Українськими джерелами - 358) Українців з Пискорович та навколишніх сіл, які під захистом декількох вояків ЧА очікували тут транспорту для переселення. Розповідь 1.

Отець Василь Лах та учасниці курсів крою і шиття в селі Пискоровичі

Жертви польської бійні Українців у селі Пискоровичах, квітень 1945 р.

******

Руїни старої церкви в Пискоровичах

******

«Пискоровичі – село на правому березі Сяну, 25 кілометрів на північ від Ярослава… До війни у ньому та його присілках проживало 3060 мешканців, 80% становили українці. Подібні цифри були й в сусідніх селах… Винятком є лише Сінява, де переважали римо-католики».

Так про Пискоровичі писав польський історик Томаш Береза у своїй праці «Довкола Пискорович». Довгий час це село було осередком української культури. Як і в інших подібних селах і містечках у цих краях, у Пискоровичах діяла читальня «Просвіта», а також українська бібліотека. На початку ХХ століття там засновано товариство «Січ». В 1910 році воно налічувало більше 300 членів. В ньому українська інтелігенція творила духовне життя свого народу.

https://lysty.net.ua/piskorowice/

******

На 01.01.1939р. в селі Пискоровичах проживало 2740 мешканців, з них 2340 Українців-грекокатоликів, 130 Українців-римокатоликів, 210 поляків і 60 ж. 

В селі Піскоровичі на цвинтарі стоїть багато пам'ятників жертвам бандитизму поляків, де поховано по 5-10 чоловік, а на одній могилі напис, що тут заховано 386 українців, знищених в 1945 році. 

Пам'ятник поставлений Українцями Канади. А скільки пішло людей рікою Сян, яких чекали озброєні бандити коло переправи м. Лежайськ, що верталися додому з Німеччини і других місць. Ріка Сян була червона від людської крови. В селі Піскоровичі в школу були зібрані люди для переселення. На вечір охорона з НКВД була відізвана в Ярослав, а ополчення в 10 тисяч поляків під керівництвом поляка під кличками «Волиняка» і «Кудлатого» оточило всі села по ріці Сян і зробило кінцеву акцію. Про решту сіл не маю відомостей, а пишу лише про Піскоровичі тому, що там були вбиті мої мами сестра і брат, Базилевичі Михайліна і Павло (Михайліна була вдова, а Павло втікаючи на полі коло села, ворони декілька днів клювали його тіло). Люди збились на другому поверсі школи так тісно, що потім трупи не можна було витягнути. Все це було спресовано, а стріляли їх знизу з першого поверху з автоматів. Кров текла по стінах, і перший поверх був залитий кров'ю»

Джерело.

"Переселення українців з Надсяння в 1944—1947 роках у спогадах самих переселенців Архівовано 12 травеня 2013 р. Спогади: Фещур Володимира Олександровича.

Вікіпедія.