19 грудня 1950р. у бою з московитами біля с. Білявинці Бучацького р-ну. через зраду загинув Іван Кривенький "Захар" надрайонний референт СБ і ще один підпільник.

Іван Кривенький на псевдо "Захар"

*****

Історія хлопців з лісу, як називали українських воїнів з ОУН і УПА в народі часто-густо оповита таємницею. Такими були умови їх роботи. Але ще більш утаємниченими є історії людей, які забезпечували безпеку підпільної організації та армії без держави — УПА. 

Тому подвійно цікаво, коли вдається віднайти крихти інформації, яка стосується життя і діяльності таких людей.

В Бюро досліджень історії спеціальних служб встановили, що Іван Кривенький боровся на невидимому фронті до 1950 року, успішно воюючи проти НКВД-МГБ, збираючи інформацію про їх співробітників, викриваючи ворожу агентуру в лавах підпілля. 

А тими днями, вони разом з товаришем зробили нову криївку в селі Білявинцях, але хтось їх видав і вони обидва потрапили в оточення.

У цьому останньому епізоді героїчного життя повстанця невідомою залишається лише смерть Кривенького, бо інформація суперечлива: за однією із версій він був убитий в бою, а за іншою — сам застрелився, аби не потрапити у полон, коли не зміг з боєм вийти з оточення. 

Як би не було насправді, але з того запеклого бою він не вийшов живим.

Історична довідка:

Майбутній керівник надрайонної СБ ОУН народився у ще незалежній, але вже воюючій Україні 1919 року у селі Жизномир (тепер це у Бучацькому районі Тернопільської області). Під час навчання в школі Іван проявив тяглість до рідної культури й традицій ставши членом таких культурно-освітніх товариств як «Луг» та «Просвіта», котрі активно переслідувались польською окупаційною владою за проукраїнську діяльність. Можливо, саме тут зав'язав перші контакти з ОУН. У юні роки Іван розкрив у собі талант співця, який почав реалізовувати у найближчому хорі. котрий виявився церковним. Але, історія внесла свої корективи, коли розпочалась нова світова війна і стати професійним співцем чи служителем церкви Івану Степановичу не вдалось. 

Тут розпочинається нова сторінка біографії, адже війна спонукала стати до зброї і Іван обрав стати до лав української дивізії «Галичина» і десь на бойовищах здобув бойове поранення. Варто відзначити, що разом з іншими новобранцями присягу Іван складав по-українськи й не Гітлеру, а Україні та Господу Богу.

У кривавих подіях 1944, коли більшовики вдруге окуповували Україну, чудом вийшов з оточення з-під міста Броди, де розгорнувся потужний наступ на Львів і головним завданням Івана було цей наступ стримати так довго, як можна, аби населення встигло втекти.

Після прориву з оточення, повернувся до рідного села і ввійшов в підпілля революційної ОУН де з часом став надрайонним референтом Служби безпеки Бучаччини. Переховувався разом з побратимом Левком Бегерським (на псевдо «Дон»). Вони мали криївки в лісах поблизу сіл Малі Заліщики, Броварі, містечка Золотий Потік і навіть подвір’ї одного дитсадка.

Доля дружина Івана Кривенького — Ірини Михайлівни

Дружина повстанця стала однією з перших, кого радянська влада ховала від людей у божевільнях. 

Не менш цікавою і трагічною виявилась доля вірної помічниці Івана — його дружини Ірини Михайлівни. За допомогу чоловіку її було репресовано, двічі арештовано, вона також пережила нелюдські тортури.

Після другого арешту в 1947 році, більшовики засудили її до 10 років концтаборів. Коли ж Ірина вийшла на волю не одразу повернулася додому через можливі повторні репресії родичів. А ще до неї дійшла звістка, що їх з Іваном донька Маруся, котрій на момент арешту матері було 6 років — померла.

Але тоді Ірина ще не знала правди, що насправді донька в безпеці — її вдочерила зв'язкова чоловіка. Але через чийсь донос зв'язкову викрили, а доньку помістили в дитбудинок.

У 1957 році більшовики її відправили додому, але одразу ж ізолювали в психлікарні. Чи варто уточнювати для чого, якщо й сама Ірина до останнього дня перебування в закладі не могла зрозуміти, що її тримають в психлікарні, а не у звичайній в'язниці, в таких тюремних умовах її там замкнули.

Фактично, дружина повстанця стала однією з перших, кого радянська влада ховала від людей у божевільнях. З нового ув'язнення визволилась чудом і лише завдяки односельцю, котрий дізнався про її місце перебування і домігся звільнення як незаконно утримувану.

Джерело.https://bastion.tv/istoriya-bijciv-nevidimogo-frontu-oun-rivno-70-rokiv-tomu-zaginuv-ivan-krivenkij_n38742