Ярослава Семко, "Тамара", "Ліда" (1924 - 1946) — референт Українського Червоного Хреста Долинського надрайонного проводу ОУН. Загинула 29 березня 1946 року від поранень отриманих в бою з московитами.

Семко Ярослава народилася в Перегінську 1924 р. у родині Семко Леона Федоровича та Семко Катерини Михайлівни. Ярослава навчалася в Перегінській школі, а під час німецької окупації – в торгівельній школі м.Калуша. Разом із нею навчалися ще кілька дівчат і хлопців із Перегінського. Більшість із них були залучені до підпільної роботи. Але через зраду секретарки цієї школи, частину молодих хлопців німці арештували і розстріляли в Станіславові.

Ярослава не продовжила навчання і повністю віддалася підпільній роботі. Її направили на курси медсестер в с.Липа Долинського району. Після закінчення курсів «Тамара» виконує обов»язки заступника УЧХ Долинського повіту. Повітовою УЧХ була Емілія Берковська «Мотря».

В 1945 р. «Мотря» мала завдання в Рожнятівськім районі. Вона була в таборі «Довбуша» на г.Сехліс коло с.Липовиці. Одного ранку на табір напали москалі і «Мотря» потрапила в полон. З того часу «Тамара» почала виконувати обов»язки повітової провідниці УЧХ Долинського повіту, а після реорганізації територіальної структури ОУН в 1945-1946 р.р. , вона була надрайонною провідницею УЧХ Долинщини. В обов»язки «Тамари» входило: щоб в шпитальках були ліки, медичні препарати, лікарські рослини. Лісові шпитальки були за с. Лецівка, коло Перегінська в Голиці, в Соколі біля Гринькова, під Аршицею полонина Нивки, за с.Суходіл, коло с.Лужки в Ростоках, с.Липа.

Одного разу «Тамара» відправила санітарку Юстину Коцанову з Радови з шпитальки біля Лецівки у шпитальну біля Голиці. Вночі зрадник К. із Перегінська підвів більшовицький підрозділ до шпитальки біля Голиці і до бункера між Голицею і Головенкою. Із шпитальки всіх поранених і санітарок взяли живими, лише одного пораненого повстанця, який не міг іти, застрелили. У бункері були 4 повстанці, які втекли через запасний вихід, про який зрадник не знав.

Коли наша територія опинилася під радянською владою , «Тамара» часто відвідувала монастир у Гошеві, де після Служби Божої виступала на монастирському дворі перед людьми з проханням допомагати повстанцям, які борються за незалежну Україну. Одного разу коли вона поверталася з Гошева до своїх, її на дорозі зустрів енкаведист. Він поцікавився, куди вона йде. Дівчина відповіла, що живе зовсім недалеко, але він вперто йшов за нею.

«Тамара» запідозрила щось недобре. Товариші, що працювали з нею у підпіллі, згадували, що дівчина була надто смілива та кмітлива. Агент, що йшов за нею, цього не знав і не врахував. «Тамара» непомітно вийняла дамський пістолет і вистрелила у ворога.

Вона була одружена з Косом Василем – «Беркутом» (1919-1946р.р.). Він народився в с.Кальна Долинського повіту в родині місцевого греко-католицького священника. Навчався в Бучацькій духовній семінарії. Кос Василь був провідником юнацтва ОУН Долинщини, а з 1942 р. – референтом пропаганди Долинського надрайнного проводу ОУН. «Беркут» керував друкарнями, де друкували листівки, оголошення, різні документи, звіти.

Між селами Кальна та Кропивник в урочищі «Путня» був бункер «Беркута». Один зв»язковий став зрадником. Він, розкидаючи куски паперу від бункера, позначав дорогу до нього. Москалі по тих кусках паперу прийшли до зворини «Скрипцьована», де під густими смереками була криївка. Оперетивники оточили місцевість та почали шукати вхід до криївки.

Зранку 28 березня 1946 року «Беркут» із повстанцем «Сокирою» очікували повітову провідницю «Тамару» , яка мала принести важливі документи для проводу. Більшовики запропонували повстанцям здатися, а у відповідь почули постріли. Вистрілявши всі набої, «Беркут» та «Сокира» підірвалися гранатою. «Тамара», не знаючи про складну ситуацію біля криївки «Беркута», йшла до нього і потрапила в оточення. Вона знала , як діяти в такій ситуації. «Тамара» добре володіла зброєю , тому вирвалася з оточення. Та на неї чекала смерть в іншому місці – від рук зрадника. Той вистрелив і тяжко поранив «Тамару». Кілька повстанців, почувши постріли, пішли і знайшли її. “Тамара” сказала, що сталося і назвала зрадника. Пізніше його зловили.

Поранену «Тамару» хлопці перенесли в урочище «Кропива» та перев»язали їй рану. Москалі прочісували ліс, тому її треба було сховати, бо з нею втекти було неможливо. Повстанці сховали «Тамару» та прикрили гіллям. Ввечері прийшли по неї, але вона була мертва. Більшовики знайшли її і застрелили.

Усіх трьох повстанців місцеві мешканці поховали на цвинтарі в с.Кальна.

Спогади брата Володимира Семка, записав його син В. Семко, 2016 рік.

Для збільшення натисніть на зображення.

Наскок спецвідділу Болехівського НКВД та гарнізону села Кальна на осередок надрай. пропаганди, в дні 28.03.1946р.

Про загибель Василя Коса та Ярослави Семко згадується в книзі «Українська Повстанська Армія. Бойові дії УПА за 1943—1950 рр.: Частина друга», яка є виданням Закордонних частин Організації Українських Націоналістів за 1960 рік. В джерелі зазначено (с. 159), що 28.03.1946 р. поверталися до зв’язкового пункту. Референт пропаганди надрайону «Беркут» та «Косар», «Сокира» й «Мирон» зайшли до с. Кальни Болехівського району, де їх оточили большевики. Під час відступу «Беркута» і «Сокиру» було вбито, а «Косар» здався живим у руки ворогів. В іншому місці цієї книжки сказано, що 29.03.1946 року (с. 160) група большевиків, яка проходила розстрільною ліс між селами Кальна — Витвиця — Княжолука, натрапила на чотирьох підпільників. При їх відступі була тяжко поранена подруга «Тамара», яка другого дня померла. Її таємно поховано  в с. Кальні.

Джерело інформації.https://www.upa-pereginsk.if.ua/?p=805 та https://zabytki.in.ua/community/d/438-vidatni-ukrayinski-viiskovi-chastina-tretia/93