20 січня 1944 р. червона партизанка під проводом Вершигори захопила село Вовчок, вбивши багато українських повстанців і розігнавши “Січ”. Після відходу червоних партизан село Вовчок зайняли поляки, які прийшли з Купичова. Окружні села стали беззахисними і рано чи пізніше могли бути знищені поляками, то по селах почала створюватись так звана самооборона. Кожне село створювало свою самооборону, зі своїх людей, окремо діставало зброю.
Організаторами самооборони в Гнійному були два хлопці з УПА “Карпо” і “Військовик”, родом з Острівка. Вони мали на озброєні “максима”, але цього було замало для кількох сіл, тому вони домовились з власовцями якимось чином на обмін сала на зброю. З мішками ходили з хати до хати, давав хто скільки міг, в результаті виміняли десять гвинтівок і по сто набоїв на кожну. Визначили хлопців і чоловіків, провели тренування на випадок нападу поляків, визначили кожному місце в обороні, вивчили військову справу. В УПА, окрім українців, були вояки й інших національностей, в тому числі і росіяни. Один з них з “дегтярем” прийшов до жителя села Івана Ничепорука і деякий час проживав у нього.
7 лютого 1944 р. [польські автори називають 19.01.1944 р. – укладач] польська боївка пройшла через село Людмиполь залишивши після себе гори трупів, завалені людськими тілами криниці і рушили на Гнійно. Але в селі вже знали про напад на Людмиполь і самооборона з десяти чоловік зайняла оборонну позицію на підступах до села Гнійного і, тільки-но нападники наблизились до села, як з нього їх зустріли вогнем, можливо не зовсім влучним, але доволі частим.
Нападники зайняли кладовище недалеко від села, але воно було мало придатне для захисту від куль (тоді не було цегляних чи цементних пам’ятників), а тут від церкви почав бити кулемет. Це стріляв колишній червоноармієць з “дегтяра”. Забираючи вбитих та поранених, нападники спішно відступили на Людмиполь, далі на Маркелівку, Дубники, Білин. Це ж тоді поляк Козак попередив мешканців села Дубників “…ради Бога втікайте, бо як не сьогодні то завтра вас беззахисних поб’ють. Вони не простять вам Гнійного”.
В Овадному стояла військова частина мадяр для охорони залізниці. Якимось чином поляки домовились з мадярами про передачу чи продаж зброї. Ото мадяри возили зброю до поляків під Свинарин, а пізніше на Вовчок, а фурманів з кіньми та возами або санями брали з місцевих жителів і там їх віддавали полякам, які їх часто убивали. Одному з них, Царапкові родом з Ревушок, а тоді мешканцеві Овадного, вдалося втікти і про все розповісти односельцям. Довідались про це і в Гнійному. Оборона села засікла, що мадяри знову везуть зброю полякам і, головне, через їхнє село. На вимогу здатись добровільно в віддати зброю мадяри відповіли вогнем. Зав’язався бій під час якого було вбито п’ять мадярів з унтерофіцером і двох взято в полон. На другий день з Овадного посунула лавина мадярів. При такій силі люди з села втекли і самооборона теж, хоча була збільшена за рахунок зброї, попереднього дня відбитої у ворога. Мадяри зайшли в село, спіймали Павла та Олексу Селещуків і священика-галичанина, загнали в стодолу, зачинили й підпалили, а самі почали грабувати й палити двори. Павло зумів вибити бруса і вони, ховаючись за димом, змогли втекти. З Галинівки на двох санях під’їхав з кількома хлопцями і “максимом”, невідомо звідки взявшись, сотник Голубенко. Нашвидкуруч зібрав самооборону села і всіх повів у наступ на Гнійно, де в цей час “господарювали” мадяри. І коли дружно підступили до села та вдарили, то ворог не витримав і відступив але половина села була спалена. В цьому бою загинув один мадяр. Після цього бою більше мадяри в село не заходили. Було спалено 27 дворів.
Розповідали: Бондарук Антон, Ничипорук Іван, Олійник Олексій, Мазурчук Дмитро про події у с. Гнійному, зараз с. Красностав.
http://www.ji.lviv.ua
Немає коментарів:
Дописати коментар