21 березня 1870р. у с. Брониці біля Могилева-Подільського народився Олександр Лотоцький, громадсько-політичний діяч, письменник і публіцист, знаний історик церкви і церковного права, дипломат, генеральний писар Генерального Секретаріату України та міністр сповідань в уряді часів гетьмана Скоропадського.

Походив з родини православного священника Гната Лотоцького. Навчався у Подільській духовній семінарії в Кам’янці, де дозволялося навчання українською на першому курсі. Разом з ним навчалися письменники Степан Руданський та Анатолій Свидницький.  

У 1889 році, будучи учнем п’ятого класу семінарії, Олександр змушений покинути Кам’янець і переїхати до Грузії, де в Тифліській семінарії викладав його старший брат Віктор, бо останній почав втрачати зір і попросив про допомогу. У Грузії Олександр зблизився з патріотично налаштованою молоддю, почав перекладати українською мовою поезії Акакія Церетелі та Іллі Чавчавадзе.

Влітку 1890 року Олександр перевівся до Київської семінарії, закінчив духовну Академію. Перші спроби наукових досліджень  проводив під керівництвом Володимира Антоновича й Михайла Грушевського. Отримав ступінь кандидата богослов’я, але рада академії вирішила не допускати його до педагогічної діяльності, як «неблагонадійного українофіла». Тому довелося влаштуватися на роботу до Київської палати державного контролю та освоювати нову для себе царину – економіку й фінанси.

У Києві Лотоцький потоваришував із Сергієм Єфремовим, Василем Доманицьким, Дмитром  Дорошенком та іншими представниками українських кіл. Пізніше він стає одним із засновників видавництва «Вік», яке популяризувало українське слово. Спочатку видавалися окремі брошури-«метелики», згодом були підготовлені два томи творів Нечуя-Левицького та три томи праць Олександра Кониського. Була задумана ціла серія українських класиків — «Українська бібліотека». Нарешті, вийшов збірник вибраних творів українських поетів під назвою «Вік», з портретами та короткими біографіями авторів. Був членом Товариства українських поступовців.

Працював у Департаменті кредитового контролю у Санкт-Петербурзі. Він сприяв виданню україномовного Євангелія, «пробив» повне видання «Кобзаря» та рішення Російської Академії наук «Об отмене стеснения малорусского печатного слова». «В його домі була «ціла канцелярія в справах цензурних», Лотоцький сам розмовляв з кожним цензором, надокучав, доводив, просив, вимагав. Він навіть використовував своє службове положення і ходив до цензурного комітету виключно у мундирі Державного контролю з погонами військового зразку», – писали дослідники його життя Ульяновські.

У 1917 Лотоцький став одним із організаторів Української Національної Ради у Петрограді. Але вже в травні він повернувся до Києва і невдовзі був обраний генеральним писарем Генерального Секретаріату України. В уряді часів Скоропадського був міністром сповідань, займався справами становлення Української автокефальної церкви. Саме за його сприяння 1 січня 1919 року було прийнято «Закон про вищий уряд Української Автокефальної Православної Церкви».

У 1919–1920 роках Олександр Лотоцький жив у Туреччині, де очолював дипломатичну місію УНР. Одним із завдань його місії було отримання схвалення автокефалії від вселенського патріарха. Однак якраз у цей час Вселенський патріархат поткрпав від загострення протистояння між греками та турками. Українська Автокефальна Православна Церква була проголошена лише у 1921 році.

Після Стамбула Лотоцький емігрував до Відня, пізніше жив у Празі та Варшаві, викладав в  Українському вільному університеті у Празі, був засновником і директором Українського наукового інституту у Варшаві. Як фахівець історії церкви, викладав у Варшавському університеті.

Джерело.https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/berezen/21/1870-narodyvsya-oleksandr-lotockyy-pysmennyk-i-publicyst