Жили в селі українці, поляки, євреї. 1942 р. німці знищили євреїв. Після того, як українська поліція зі зброєю втекла в ліс, німці створили поліцію з поляків, яку очолювали два німці Фенський і Паль.
Стояла глибока осінь, перед Михайлом, снігу ще не було, точніше випадав уже, але розтанув. Вночі постукали до хати Григорія Ткачука. Невістка Єва пішли відчиняти двері, а з нею вийшов її чоловік Михайло. Ніби передчуваючи якусь біду, він драбиною, яка стояла в сінях, виліз на горище. Єва відчинила двері, бо в них безперервно гримали.
- Де чоловік?
- Він в Овадному, молотить збіжжя молотаркою.
Її вдарили. Вона заплакала. А в хаті горіла гасівка (каганець). І тут – бах, бах, бах. Михайло видер зі стріхи снопка, другого, зіскочив на землю і побіг. Ніч темна, снігу ж не було, босоніж. Вранці люди пішли до Ткачуків, у хаті кров по стінах, на грубці, лавці але трупів ніде не видно. Почали шукати і знайшли їх у колодязі. Коли на подвір’я прибув начальник жандармерії, німець Фенський і побачив трупи, витягнені з колодязя і покладені в рядок, серед яких п’ять дітей, дві жінки і білий-білий дід, то аж заплакав. А як подивився на гільзи, що були в хаті, звірив по блокноту, то промовив одне тільки слово: “Польніш”. Тобто польські. [...]
Тоді в тій хаті була і Кальчевська Марія з 7-ми місячною дитиною. Коли вбивці увірвались в хату, вона з дочкою влізла під лавку і зверху подушкою прикрилась. Після того, як поляки всіх постріляли і накидали соломи з ліжок, лавок і лахміття на купу, на постріляних і це підпалили, а самі пішли, то рятуючись від диму і вогню вилізла Марія з дитиною з під лавки та почала пробиратись крізь вогонь до дверей. З-під трупів виповзла і поранена в легені та руку Тетяна Кальчевська і Марія допомогла дівчинці вибратися на двір, де всі троє добрались під копицю соломи, що стояла на городі, а вже пізніше подибали на Сіраківку до Кузьмича. Так і врятувались. Тетяна вилікувалась, померла на початку 1990 р.
Після цього нападу селяни Верби послали делегацію від села до коменданта міста Володимира-Волинського з проханням захистити їх. Була організована ще одна українська поліція. Тепер по селу ходили два поляки-поліціянти і два українці, хоч жодної польської сім’ї у Вербі вже не було, бо самі поляки вибрались на пляцувку в село Білин, звинувативши у цьому українців. В селі стало спокійно.
Коли наблизився фронт, німець покликав українську поліцію до міста Володимир-Волинського і роззброїв, розпустив, а польська поліція в місто не пішла, втекла. Знову українці залишились без захисту, без зброї, без командирів. В Овадному були мадяри, які охороняли село і залізницю. До речі, залізниця була відремонтована при допомозі поляків, бо ж УПА влітку 1943 р. залізницю від Овадного майже до Турійська розібрало при допомозі селян-українців. Люди почали тікати в Овадно, під захист мадярів, але вони були погані захисники українців.
Отоді й з’явився Терещенко. Він приїхав до Овадного, зібрав людей. А там було багато люду з довколишніх сіл Верба, Охнівка, Сіраківка, Капітулка, з колоній і хуторів. Сам Терещенко був вихідцем з кубанських козаків, носив форму кубанського козака – полковника. У Володимирі ще було кілька десятків кубанських козаків.
- Панове-браття! – сказав він, виступаючи перед людьми. – Настали важкі часи: йде поголовне винищення українського народу. В нас є зброя, Вступайте в українське козацтво, і будемо разом захищати наші села, сім’ї від бандитів. Я кубанець, але Кубань і Вкраїна одне й те ж. Це вся наша рідна Україна. До зброї, панове, на захист народу вкраїнського. Нині важкий час, ми України не збудуємо, але захистимо народ.
Багато люду пішло в українські козаки. Штаб знаходився у Володимирі, де нині офіцерська їдальня, відразу за залізницею по праву руку, як їхати з Ковеля, а навчали козаків на плацу ковельських казарм, що зліва, як їхати на Ковель. Ними були захищені Овадне, Маркостав, Литовеж, в самому місті також порядок дотримувався. Оці козаки й порятували людей від знищення поляками на Чернявці. Виручили село Свійчів, точніше, допомогли відбити банду від села, коли вчасно під’їхали чотири козаки зі станковим кулеметом на санях. Склад зброї був у підвалах, де нині церква Різдва Христового. Ото звідти було обміняно 10 гвинтівок і по 100 набоїв до кожної жителям села Красностава на сало, що і порятувало (і не раз) життя селян села Красностава.
А фронт усе ближче й ближче. Вже на Турії. Німцеві потрібні робочі руки. Почав козаків поміщати у вагони для відправки вглиб рейху. Частину встиг відправити, більшість розбіглось по домівках, звичайно, без зброї. Уже Червоною Армією частину колишніх козаків, що охороняли свої села від винищення польськими бандитами, було засуджено, відправлено на перевиховання, або до знищення.
Як уже згадувалося, жителі села Верба, навколишніх сіл повтікали в село Овадне під захист мадярів і українських козаків. Тут же було кілька бійців УПА, які врятувались від загону Вершигори і, з’єднавшись з українськими козаками, разом патрулювали в Овадному. [...]
Розповідали:
Кузьма Галина, Калиш Марія, Калиш Михайло, Ткачук Тамара, Шесталюк Олександра, Рой Ганна, Рой Пилип, Черняк Євгенія, Каляпух Надія, Макушинська Олена, Аверчук (Собіцька) Галина, Макушинська (Соцька) Олена, Ткачук Марія про події в с. Верба.
Джерело. http://www.ji.lviv.uа
Немає коментарів:
Дописати коментар