1 жовтня 1981р. у США помер Олександр Марітчак - правознавець д. член НТШ, оборонець УВО, ОУН на судових політичних процесах, заступник міністра закордонних справ УДП (1941р.). Спогади.

(Олександр Марітчак, фото 1934 р.)

******

У різних звідомленнях і спогадах про перші дні німецької окупації західньо-українських земель, а зокрема Східньої Галичини, з кінцем місяця червня 1941 р., нема згадки про дуже важливу подію, яка стоїть у зв’язку з проголо­шенням в дні 30 червня 1941 р. Актом віднов­лення Української Держави. Коли той Акт при­вітав німецький старшина д-р Ганс Кох (не треба ідентифікувати з Еріхом Кохом, комісарем окупованої Східньої України), в українців Львова виринула надія, що німці належно зорієнтувалися в ситуації на сході Европи, а зокрема в Совєтському Союзі і піддержать українські національно-державні аспірації. То­му українські провідники взялися зараз же до праці, бо, очевидно, само проголошення віднови української державности не вистарчало і треба було її здійснювати.

Само обняття Управи міста Львова мало міс­цевий характер, і тому слід було перейняти ад­міністрацію Східньої Галичини, яку залишили втікаючі перед німцями большевики в стані повного хаосу і безпорядку. Перед тодішніми українськими провідниками виникло завдання перейняти адміністрацію українських земель в свої руки і поставити німецьку владу перед до­конаний факт. Вже в перших днях липня 1941 року, одержав я запрошення на збори делега­тів місцевих українських організацій та полі­тичних партій, скликані Українським Тимчасо­вим Управлінням, на яких предметом нарад, між іншим, було перейняття адміністрації краї­ни та наладнання відповідного адміністраційного апарату.

На згаданих зборах, які названо опісля зборами українських нотаблів, дискутовано справу перейняття Львівського Обласного Управління (давнє Львівське воєвідство) та районових управлінь, введених большевиками. Як відомо, большевики, зайнявши Східню Га­личину, змінили давніший її поділ на три воєвідства (Львівське, Станиславівське та Терно­пільське) і створили чотири обласні управлін­ня, а саме Львівське, Станиславівське, Терно­пільське і Дрогобицьке, а на місце повітових староств створили районові управління, які територіяльно не покривалися зі староствами, але творили менші адміністраційні одиниці. З чо­тирьох обласних управлінь найбільше значен­ня мало Львівське Обласне Управління, яке визначало напрямні для цілої адміністрації Східньої Галичини. З цього приводу справа об­няття Львівського Обласного Управління мала особливе значення.

Найважливішим питанням було: хто має взя­ти на себе тягар і обов’язок перевести перейнят­тя Львівського Обласного Управління разом з величавою палатою при Губернаторських Ва­лах, де містилося за часів Австрії Намісництво Галичини, за часів Польщі — Львівське Воє­відство, а за большевицької окупації — Львів­ське Обласне Управління. В дискусії над цією справою несподівано виринула моя кандидату­ра на голову Львівського Обласного Управлін­ня. Зі мною про цю справу ніхто перед засіданням не говорив і мене ця пропозиція заско­чила. Я особисто був зломаний недавньою тра­гічною смертю мого 16-літнього сина Романа і не почував себе в силі обняти це відповідаль­не і тяжке в даній ситуації становище, тим біль­ше, що особисто не довіряв німцям і не бачив вже тоді з їхнього боку розумного відношення до української справи. Я прохав не ставити мою кандидатуру і запропонував на голову д-ра Костя Паньківського, якого хтось з приявних тоді на засіданні згадав у зв’язку з цією справою. Але д-р Кость Паньківський був то­ді неприязний у Львові і, як я опісля дізнався, був призначений на інше відповідальне стано­вище. Не зважаючи на мої застереження, го­ловно особистого характеру, на зборах виріше­но повірити мені перейняти Л. О. У., при чому моїм заступником призначено мґра Ярослава Спольського, а керівником важливого внутрішньо-адміністраційного відділу — адвоката д-ра Михайла Росляка з Чорткова.

Зараз же після згаданих зборів зголосився я у митрополита графа Шептицького, який з великим вдоволенням привітав перейняття українцями Л. О. В. і побажав нам успіхів у нашій праці. Перше приміщення знайшли ми в будинку при площі Смольки ч.3 і там не­гайно приступили до зорганізування 12 відді­лів Обласного Управління, призначаючи на персонального референта Івана Стефанишина, б. урядовця Краєвого Союзу для хову і збуту худоби. Після зорганізування відділів, виріши­ли ми перейняти в посідання палату Л. О. У. при Губернаторських Валах, що довершили при допомозі адвоката і б. посла до польського Сойму, д-ра Степана Біляка, який працював (...)**

Відомість про обняття українською владою Л. О. У. відразу рознеслася по Львові та око­личних місцевостях. Багато поляків голосилося до служби при Л. О. У., а жиди були певні, що при українській адміністрації знайдуть по­легшу в їхнім розпучливо тяжкім положенні. Між іншим, німецька влада проголосила афішами, що всяка допомога жидам, зокрема пе­реховування їх буде каратися смертю. У своїм трагічнім положенні жиди звернули очі на Українське Обласне Управління і там шукали рятунку. Не тільки до бюра, але й до мого при­ватного помешкання голосилося багато жидів, особливо з-посеред адвокатських родин, з про­ханням допомогти арештованим. Ми, очевид­но, не могли нічого вдіяти, бо німецьке Геста­по і взагалі німецькі урядові чинники іґнорували нас, проте індивідуально я, як і інші уря­довці Л. О. У., старалися допомагати жидам. При таких інтервенціях часто зустрічалися ми з загрозою власного арештування. Пригадую один випадок в зв’язку з арештуванням на ву­лиці адвоката д-ра Доґілевського відомого у Львові співвласника жидівської газети „Хвіля” та заступника декана адвокатської пала­ти з-перед війни. Його дружина прибігла з пла­чем до мого помешкання, в якому вже було кілька інтервенієнтів у справі арештованих жидів. Згадуючи про придержання німецькою поліцією свого мужа, Доґілевська зомліла і впала на землю. З великим трудом вдалося привернути її до притомности.

Не зважаючи на всякі перешкоди, організа­ція адміністрації на терені Східньої Галичини ішла швидким темпом, що пояснювалося силь­ною піддержкою селянства, робітництва та інтеліґенції, як у Львові та його околиці, так і на провінції. Для належного означення засягу нашого діяння прийняли ми назву „Управа Галичини”, що було, зрештою, в згоді з інтенціями всіх інших обласних управлінь. Однак, незабаром наступили передбачені мною події, тобто наступ німців на наше Управління і на розпочату нами працю.

З кінцем липня 1941 р., працюючи в бюрі, почув я десь коло 8-ої години вечора кроки і німецьку мову в авдієнційній залі. За хвилину ввійшла до моєї кімнати група німецьких уря­довців і військових старшин. Провідник того гурту, високий, з суворим виразом лиця муж­чина, приступив до мого стола і запитав, що я за один. Я кинув оком на німців і між вій­ськовими старшинами побачив згаданого Г.Коха, який вітав відновлення української дер­жави ЗО червня 1941 р. Я спокійно відповів, що виконую обов’язки голови Галицького Управління. На це провідник гурту заявив рі­шучим голосом: „Завтра ранком цей будинок мусите опорожнити!” Коли я спитав, від кого приходить цей наказ, німецький урядовець з напушеним лицем повторив мені ще раз: „Зав­тра ранком цей будинок мусите опорожнити, бо приїжджає німецький губернатор Галичини!” Я завважив, що мені буде тяжко це зро­бити, бо в будинку працює понад сотня уря­довців і ледве чи вони матимуть спромогу за такий короткий час упорядкувати акти і пере­дати всі відділи в належнім порядку. На це ні­мецький урядовець відповів, що ця справа йо­го зовсім не цікавить.

Не було ніякої ради. На другий день перед урядовими годинами прийшов я до бюра і по­відомив урядовців про наказ німецької влади. Почали порядкувати акти. Але зовсім неспо­дівано коло 9-ої години знову почув я характе­ристичний стукіт чобіт і німецьку мову в сусід­ній залі. В бюрі з’явився знову вчорашній ні­мецький старшина. Приступивши до мого сто­ла, він подав мені руку і чемним голосом на­звав своє прізвище: „Граф Ларіш”. Зі своєї сторони я назвав своє прізвище і попрохав сі­дати. В дальшій розмові він почав оправдува­ти свою вчорашню поведінку і заявив, що не був належно поінформований про наш уряд і про нашу працю. Щойно вчора по відході одержав потрібні інформації і зараз повідом­ляє мене, що наше Управління мусить бути зліквідоване, бо німецький губернатор обіймає повну владу над областю Галичини. Для лік­відації справ нашої Управи він приділяє мені, як дорадника, окружного старосту з Холму, Гаґера. Тим часом для нашої Управи призна­чив цей німецький висланник приміщення в будинку при площі Смольки ч. З, де я мав при­ділити старості Гаґерові дві кімнати для ньо­го і двох його урядовців. Спосіб ліквідації мав я устійнити з Гаґером та з внутрішньо-адміністраційним відділом Дистрикту Галичина, ше­фом якого став опісля д-р Бауер (згинув в 1943 р. внаслідок атентату).

Староста Гаґер виявив себе доволі культур­ним співробітником і майже не мішався до справ ліквідації. Так покінчилося урядування Української Управи Галичини, великої ваги якої не могла зрозуміти німецька окупація.

Від 1-го серпня 1941 року перейняв владу над областю Східньої Галичини губернатор Ляш. Його господарювання вже з самого по­чатку вказувало на те, що німці проваляться зі своєю самогубною політикою не тільки в Східній Галичині, але також на всіх окупова­них просторах Совєтського Союзу.

Подаю ці короткі дані про перейняття Упра­ви Галичини українською владою тому, що у відомих мені публікаціях про Акт з 30 червня не згадується ні словом про цю важливу по­дію. Все ж, ця подія була великої ваги, бо во­на реалізувала відновлення Української державности в наглядний для всіх спосіб. А ця реалізація була нелегка і сполучена з поваж­ним ризиком. Коли я з кінцем 1943 р. стрінув у Львові випадково проф. Г. Коха, про якого вже вище згадував, він пригадав собі мою осо­бу та моє урядування в Управі Галичини і ска­зав, що в липні 1941 р. я мав бути арештова­ний Ґестапом як голова Л. О. У., а що він, Кох, вирятував мене. Випадок захотів, щоб мене обминула в’язниця, а може й концентраційний табір.

*Архів ОУН. Бібліотека. - Журнали. - "Вісник ООЧСУ". - 1961. - ч.6. - с.14-16; ч.7-8. - с.7-8

*****

Про автора спогадів:

Олекса́ндр Марітча́к (8 вересня 1887 — 1 жовтня 1981) — адвокат, політичний діяч, професор міжнародного права Львівського таємного університету, діяч УНДО, дійсний член Наукового Товариства імені Тараса Шевченка (з 1918).

Народився у Стрию (тепер Львівська область). Закінчив Львівський університет. До Першої світової війни 1914–1918 займався адвокатською практикою в Рудках поблизу Львова. В 1918—1919 роках — посол Української Національної Ради ЗУНР — ЗО УНР. У 1921–1923 роках — керівник канцелярії закордонного уряду Євгена Петрушевича у Відні та секретар Західно-Українського Товариства Ліги Націй. В 1923 року повернувся до Львова, викладав право у Львівському (таємному) Українському Університеті, в 1939—1941 — професор, завідувач кафедрою міжнародного права Львівського університету. В 1920—1930-х рр. брав активну участь у політичному житті Галичини. Належав до Українського Національно-Демократичного Об'єднання (УНДО), член Центрального Комітету цієї організації. Був членом партійної фракції, що згуртувалася навколо тижневика «Рада». В 1930-х р. Олександр Марітчак виступав оборонцем під час політичних процесів, які влаштовувала польська окупаційна влада над членами Української Військової Організації і Організації Українських Націоналістів (суд над Дмитром Данилишиним, Василем Біласом, Мар'яном Жураківським і 3еноном Коссаком, грудень 1932; суд над Миколою Лемиком, листопад 1933).

В 1941 року після проголошення Акту відновлення Української Держави — заступник міністра закордонних справ (Володимир Стахів) в уряді УДП Ярослава Стецька.

У післявоєнний час жив у Мюнхені, де в 1946—1949 викладав правознавство в Українській Вищій Економічній Школі. В 1949 переїхав у США, брав участь у діяльності українських громадсько-політичних організацій в Америці. Помер у Мічигані.

Джерело.https://ounuis.info/publications/550/lypen-1941-roku-u-lvovi.html

УДП - Украї́нська демократи́чна па́ртія (УДП) — українська політична партія, створена 1904 року у Києві з членів Загальної Української Безпартійної Демократичної Організації (ЗУБДО).

НТШ - Науко́ве товари́ство імені Шевче́нка (акронім: НТШ) — всесвітня українська академічна організація, багатопрофільна академія наук українського народу. Рушійна сила формування та розвитку української науки кінця ХІХ — першої половини XX ст.