Оля Долішняк (зліва) після звільнення зі Сталінських таборів 1955 р.
«Героїня Світу» — таке звання надає Світова Федерація Українських жіночих організацій за нездоланну людську гідність. Столітня історія Союзу українок, яка зберігає в собі відлуння різних історичних періодів, державницьких звершень і культурних стремлінь багатьох поколінь жіноцтва, засвідчила велику життєздатність української жінки, її суспільну значущість і духовну велич. За словами зачинательки жіночого руху Наталії Кобринської, «Жінка завжди відчувала дух свого часу і вимоги своєї суспільності».
Свято українських героїнь зародилося в п’ятдесятих роках XX століття у діаспорі, коли весь світ сколихнула звістка про повстання українських політв’язнів у таборах Норильська, Воркути, Кінгіру. Найбільш вражаючою у цих подіях була участь у повстанні жінок (переважно українок), котрі беззбройні, з високо піднятими головами і палаючими серцями, щільними рядами виступили перед радянськими танками, які були направлені на придушення повстання в’язнів.
Жінки виступили вперед, намагаючись захистити повсталих від розправи. Проте танки, послані нелюдами, не зупинялися, сунули вперед і під їхніми гусеницями обривали життя сотень кращих дочок України. Отоді й виникла думка започаткувати свято для вшанування Українських Героїнь. І тих, що згинули під совєтськими танками, і всіх інших, якими споконвіків багата українська земля.
Україна, як ніяка інша країна, наповнена проявами саме жіночого героїзму. І це варто підкреслювати. Адже жіночий героїзм — це вищий ступінь героїзму.
З найдавніших переказів і легенд докнязівського періоду доходять до нас відомості про прадавнє жіноцтво України. Либідь, сестру засновника Києва, Доброгніву, дочку київського посадника Гліба, княгиню Ірину Аскольдову, кожна епоха залишила нам образи — символи героїчного жіноцтва свого часу.
Наш народ вшановує пам’ять про Ольгу — княгиню Руси-України.
З часів козаччини до нас пробився промінь яскравого подвигу Олени Завісної, дружини сотника М.Завісника, коменданта замку містечка Буші на Поділлі. Коли в 1654 р. польське військо під командуванням Степана Чарнецького намагалось приступом взяти замок, і поліг ЇЇ чоловік, Олена незважаючи на пропозиції здатись, підпалила порохівню й висадила у повітря себе, своїх дітей, решту оборонців і багато ворогів. Чудовим прикладом жіночих героїнь є життя Л.Українки, 150 річчя якої ми святкували 25 лютого. Іван Франко назвав її єдиною жінкою серед чоловіків на всю Україну.
Геройськими подвигами прославились українські дівчата — січовички, які стали поруч з чоловіками на боротьбу з московською навалою. Видатною, історичною реальністю стала жіноча чота Січового стрілецтва. Австрійські газети відзначили, що це перші жінки у бойових формаціях Європи. А було їх 33 у жіночій чоті УСС-ІІ. Олена Степанівна, Гандзя Дмитерко, Василина Ощипко, Олена Кузь та інші. У 1920 році виникає УВО (Українська військова організація). У ній особливо відзначається Ольга Басараб, яка закінчила своє життя мученицькою смертю 12 лютого 1934 року у польській тюрмі, перенісши неймовірні катування. її останні слова, передані на волю: «За кров, за сльози, за руїну, верни нам Боже Україну».
1939 рік приніс багато зла галичанам, закрито всі українські установи, заборонено Просвіту, Союз Українок, Пласт, Січ, але підпільно діяла ОУН. У січні 1941 року у Львові відбувся суд над 59-ма молодими людьми. Серед них 22 жінки. Вершиною мужності була Наталя Вінників, яку розстріляли 9 лютого 1942 року у Бабиному Яру гестапівці. Там же 21 лютого 1942 року німці знищили члена ОУН, поетесу Олену Телігу.
«Ми — наречена, жінка, мати,
Та хтось же нас позбавив крил
І мусили ми воювати проти ворожих чорних сил.
Ми заглядали смерті в очі
Землі даруючи синів,
Ми плакали в травневі ночі,
Сміялися серед снігів»
На наших західноукраїнських землях не підкорялись ворогам усіх мастей і були прикладом небувалого стоїцизму дівчата і жінки краю. Це підпільниці, розвідниці, зв’язкові. Багато з них на теренах Косівщини, Яблунова було кинуто до катівень і закопано у відомих Яблунівських криницях, відправлено до таборів Мордовії і Колими. Це наші героїчні і мужні дівчата і жінки, які збирали одяг, заготовляли харчі, вели розвідувальну роботу.
На Косівщині — Ольга Кіцелюк. Хочу згадати жительку Яблунова Ольгу Долішняк (Савченюк), якій на сьогодні 96 років. Відсиділа з 1945 по 1954 рік у таборах Сибіру, Ірина Мосюк, Анна Мельник, Анна Яцко. Ці дівчата носили «штафети (зашивали в одяг) наражали себе на небезпеку, перенесли важкі поневіряння у сибірських тюрмах, ризикували життям і донесли до нас правду жіночого героїзму часів боротьби за волю України.
В Ірини (Орися) Сеник — однієї з героїнь світу було вже 10 років сталінських концтаборів, 5 років заслання з перебитим хребтом. Дівчата шили щодня робочі рукавиці (120 штук в день), а Ірина відмовилась від цієї роботи, вона малювала, вишивала, писала вірші. Вишивкою прикрашала барак. На Святвечір (1972р.) дівчата прикрасили соснову гілку вишитими свічками і колядували аж до відбою, та так голосно, що було чути через дорогу у чоловічу зону, де в той час були ув’язнені В’ячеслав Чорновіл, Василь Стус, Олекса Тихий. Згодом колядницям В. Стус передав вірша: «Оцей дівочий опівнічний спів:
"О, як би я туди, до вас хотів —
Хоч краєм ока або серця краєм?"
Орися вишила різдвяну закладку під якою вони колядували і там в таборі вони зробили колекцію вишитих мініатюр для українського музею в Нью-Йорку.
Союз українок Америки видав у 1978 році книжку «Нездоланний дух», в якій було розміщено фото вишивок дівчат і розповіді про них, жіночий героїзм.
Над Незалежною Україною нависла,знову небезпека. Споконвічний ворог українства намагається знищити нашу державність і незалежність. І знову на передовій дівчата, жінки, народжені вже в Незалежній Україні. Силу духу виявили і співачка Руслана Лижичко на Майдані, Софія Федина, волонтерка медичної служби Майдану, Олександра Хайлан, яку викрали, вивезли побиту до лісу. У загонах сотні Самооборони Майдану — Ольга Бура, 1986 року народження, від отриманих ран померла в лікарні, посмертно присвоєно звання Героя України. Таке ж звання присвоєно посмертно їй лікарці-анестезіологині Людмилі Шеремет з м. Хмельницького. Жіночі душі теж полетіли з вирієм Небесної Сотні. Багато українських жінок беруть участь у справедливій війні захисту України. Яскраво світить цілому світові величний образ Українки. Тож візьмімо собі за обов’язок популяризувати постаті наших славних Героїнь.
Галина Ганзій,
Союз українок селища Яблунова.
«Гуцульський край», №10, 5.03.2021 року
https://kosivart.if.ua/2021/03/12/10516/
Немає коментарів:
Дописати коментар