Чотар Зенон Московський, хорунжа Олена Степанів, чотар Іван Чмола, чотар Йосиф Яримович, хорунжа Софія Галечко. 1915. Фото: archive.is/kRLHZ.
28 квітня 1915 р. розпочалися бої за гору Маківку між українськими Січовими стрільцями (УСС), які входили до складу австро-угорської армії, та москалями.
Упродовж осені 1914 – зими 1915-го усусів використовували як партизан у тилу противника, а також як авангард регулярного війська у бойових діях у Карпатах. Навесні 1915-го австрійське командування оцінило січовиків й офіційно ввело його в склад війська. Легіон УСС направили в район гори Маківка, де очікувалися найзапекліші бої. Бо через Маківку відкривався шлях на Угорщину, чим і планувало скористатися російське військове командування. Відтак, битва за гору мала стратегічне значення.
Упродовж тижня, поки тривали бої, розташування сил змінювалося декілька разів. Чотар Гнатевич так описує бій 1 травня: «Десь біля 6-ї години ранку загриміли московські гармати. Пішов важкий стогін по карпатських горах. Валилися вікові смереки… На стрілецькі голови летіло олово, шрапнелі, галуззя дерев. На долині вже загнулася лінія під напором непроглядних московських сірих мас. Лише вершок Маківки, як острів на морі, встоював перед заливом. Ллє вже й туди, під прикриттям гарматного вогню напирала сіра лава шинелей і папах. Нею вкрилося ціле узбіччя гори. Москалі сунули з одчаєм і без пострілів. Немов якась незнана грізна сила гнала їх не до перемоги, а на певну смерть». До того ж ворог позакидав стрілецькі становища ручними гранатами – новим тоді видом зброї, проти якої стрільці не мали чим боронитися.
У денному звіті за 1 травня командування 55-ї дивізії австрійської армії відзначило вирішальну роль українських легіонерів у відбитті Маківки: «У дводенних боях вдалося ворогові добути частину становищ нашого відтинку. ...Із запалом, одушевлені правдивим патріотизмом, з розмахом, як шумна буря, якій ніщо опертися не може, кинулися молоді українські хоробрі сини тієї країни в обороні рідної землі на ворога й приневолили його залишити те, що він вважав за здобуте. Небезпеку усунено. Українські Стрільці двічі рушили бій у нашу користь».
4 травня російським військам вдалося захопити Маківку, використавши усі резервні сили. Та продовжити наступ не змогли через величезні втрати й змушені були поспішно відступити. Після цього вирішального бою почався загальний відступ російських військ із території Галичини у 1915-му році.
«Маківка – це перший крок на тому шляху, по якім українська нація зі стану пасивності переходила до стану активності, – написала у травні 1915-го львівська газета «Діло». – Битва на Маківці – це перша велика спроба галицьких українців встати самим активним чинником історії, творцями своєї будучини».
Немає коментарів:
Дописати коментар