Бій у селі Посіч. 7 квітня 1945 р. курінь «Підкарпатський» УПА-Захід розгромив московитів у селі Посіч на Станіславщині.

Церква Воскресіння монастиря Матері Божої «Знамення», яка була зведена на честь мученицької смерті 20 невинних духовних осіб (священиків і семінаристів), які в 1939 році були вивезені радянськими солдатами зі Станіславівської семінарії в сільський ліс і нещадно закатовані за релігійні та національні переконання.

На місці знищеної церкви побудований монастир Матері Божої "Знамення".

Біля с. Посіч.

Бій у селі Посіч

1945, 7 квітня – курінь «Підкарпатський» УПА-Захід розгромив гарнізон НКВД у селі Посіч на Станіславщині.

Розвідка повстанців донесла, що в село Посіч, що поруч із Чорним лісом, приїхали майже три сотні енкаведистів (за іншими джерелами – 170) і прокурор, аби контролювати сусідній лісовий масив, у якому базувався табір куреня «Підкарпатський» УПА-Захід.

Наступальна операція розпочалася о десятій годині вечора, коли повстанці оточили село

Учасник бою Іван Богуславський – «Співак», який із двома товаришами розташувався у засідці за горбком коло церкви, так описував подробиці погрому:

«Починаючи бій, перш за все ракети прорізали небо і встрягли в солом’яні стріхи хат, де квартирували енкаведисти. За хвилину було видно, як удень. Червоні почали вискакувати з хат і в паніці втікали в напрямі школи, де містився штаб прокурора. Почалось клекотіння кулеметів і автоматів. Наша трійка лежала спокійно на становищах наслухуючи, чи не лізе хтось на наш горбок. Енкаведисти пустились утікати вниз на Станиславів. Та перша чота привітала їх ще сильнішим вогнем. Більшовики побачили, що для них немає іншого виходу, як відступати на горбок коли церкви. З криком «ура», стало збите в купу, вони кинулись на наш горбок, а ми з підкоченими рукавами лиш чекали на них. 

Перед нами лежали скриньки «калачів», Ф-1, по 80 штук. Коли ми почули, що відстань між нами меншає, тоді почали кидати своїми «калачами», що їх НКВД їло зі смаком. Після цих «калачів» їм більше нічого не смакувало, тільки їхнє червоне вино, від якого вони нахлистувалися та червонів потік».

У висліді бою ми здобули чотири протитанкові кулемети, амуніцію й багато легкої зброї. Взято в полон 15 вояків. З 280 енкаведистів вийшло тільки 9 живими, а решта – загинули всі. Спалено 5 будинків і школу. Зі згаданих спалених хат більшовики господарів повивозили на Сибір ще 1944 року». (Літопис УПА. Том 19).

За іншими даними, знищено близько 100 військових, 20 захоплено в полон, спалено 20 вантажних автомашин, підірвані дві гармати.

Джерело. Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам`яті.

*******

Село Посіч ,що на прикарпатті було одним з осередків повстанської армії в Україні.

У 1944-45 роках тут була створена перша сотня повстансткої армшї,яку створив полковник (Різун-Грегір ) Василь Андрусяк .

Мешканці села у різний спосіб допомагали повстанцям,в наслідок чого зазнали багато бід і знущань.

Сьомого квітня 1945 р.повстанцями був знищений спецвідділ НКВД,були вбиті 60 єнкаведиста,забрано в них зброю і амуніцію.

У 1946-1947 році всі хто проживав у селі військом НКВД були виселені до Сибіру і по селам Одеської області.

Єнкаведисти взяли село в облогу несподівано,на дворі мела хуртелиця був лютий місять,на збір давали 10-15 хвилин . Мешканці села залишили усе своє господарство:коней,корів,свиней і кури.

З сумками селяни чекали біля трьох годин на морозі,поки їх не розвезли по тюрмах,потім товарняками на Сибір.

У селі після виселення не залишилось ні однієї уцілілої хати чи будівлі,все було розтянуто і зруйноване.

З 1990 року село Посіч Тисменицького району Івано-Франківської області почали відроджувати,відновлюють дороги,проводять електропостачання,багато побудовано нових садиб.

Зараз у селі можна нарахувати біля 80 дворів,але більша частина стоїть необжитою і поросла чагарниками.

Джерело. http://svitlotrijci.blogspot.com