5 квітня 1881р. у с. Іржавець на Чернігівщині народився Дмитро Ревуцький, музикознавець, один з основоположників міжвоєнного музикознавства, фольклорист, літературознавець, брат Левка Ревуцького, батько Валер’яна Ревуцького, родич Олекси та Миколи Стороженків.

Рід Ревуцьких пов’язаний з донькою гетьмана Б. Хмельницького – Марією. Першою вчителькою була мати Олександра з дому Каневська, піаністка, фольклористка, вільно володіла німецькою та французькою мовами. Приватно навчався у Миколи Лисенка. Закінчив історико-філологічний факультет Київського університету (1906).

Співзасновник Музичного товариства ім. М. Леонтовича (лютий 1921). Професор Київського музично-драматичного інституту ім. М. Лисенка (1918-1932), співорганізатор з К. Квіткою Етнографічної комісії АН УСРР, старший науковий співробітник Інституту фольклору та етнографії АН. Його плідна наукова діяльність в сфері української фольклористики розцінена більшовицькою владою як «буржуазний націоналізм», а друковані праці затавровані як поширення «петлюрівської ідеології». 1932 звільнений з інституту, а раніше надруковані книжки методично піддавались шельмуванню та вилученню з бібліотек. «Українські народні думи та пісні» (1919) перевидані у 1930, але зі значними змінами, «Живеслово», книжка з мистецького читання (1923), у 1930 вилучена з бібліотек за український характер, тритомна збірка українських пісень «Золоті ключі» (1926) у 1935 розгромлена за «ідеалізацію чумацтва» керівником Комітету мистецтва при НКО УСРР А. Хвилею. 1939 викрадено підготовану до друку книжку про українських кобзарів, наслідком чого переніс інсульт і майже рік пролежав у ліжку, втративши мову. Автор близько 60 музикознавчих та фольклористичних праць. 29.12.1941 у Києві у власній квартирі вбитий агентом НКВД разом з дружиною Марією. 

На жаль до нині в статтях та розвідках про Дмитра Ревуцького нерідко пишуть «загинув від ножів невідомих людей», «невідомі зарізали разом із дружиною», або ж взагалі так, що виглядає ніби це зробили німці: «загинув з дружиною під час німецької окупації Києва». Першою була убита дружина, яка відкрила двері. Ревуцький працював за робочим столом над рукописом про М. Лисенка та був замордований з рафінованим садизмом – молоток, яким йому було завдано 34 удари, зірвався з держака. Лише через більш як півстоліття мистецтвознавець Валентина Кузик віднайшла в протоколах НКВД звіт про знищення «зрадника Батьківщини» професора Ревуцького, який «перейшов на службу до німців». Їхній син Валер’ян оминув цю страхітливу розправу, пересуваючись у той час по навколишніх селах у пошуках харчів. 

Століттями, щоби знищити націю, Москва фізично вбивала видатних українських діячів, інтелектуалів, вчених, громадських, культурних чи політичних діячів, бо без провідної верстви немає нації.

Джерело. Фейсбук сторінка Zenon Borovets.